4.4

Нічна змова починала вставати у дію, коридори жіночого гуртожитку спорожніли, тільки слабке світло настінних ламп залишало на старих кам'яних стінах золотаві плями, а за вікнами повільно накривала своєю темнотою місячна ніч.

Селеста стояла біля сходів і спокійно чекала, навіть не злилася. Це не до добра, погано коли вона така врівноважена, бо коли Селеста злилася, це означало, що ситуацію ще можна виправити.

Розуміння у дівчат прийшло після зустрічі та бажання зупинитися. Що ж таки сталось?

Через кілька секунд із коридору з'явилися чотири з п'яти постаті. Дівчата рухалися навшпиньки, тримаючи в руках маленькі ліхтарики. Одна несла складену мотузку. Селеста подивилася на неї, потім на дівчину та знову на мотузку.

— Серйозно? Агов, дівчатка, ви куди це?

Дівчата завмерли.

— Старосто... що ти тут забула?

— Мені навіть не треба питати, куди ви зібралися, це ж чоловічий гуртожиток, чи не так?.. Та ще через вікно... ну і фантазія у вас!

Одна з дівчат тихо прошепотіла:

— Вона страшніша за коменданта і я боюсь її, вертаємось...

— Я незнала, що почує... але треба щось придумати...

Селеста повільно підійшла ближче та чітко і безжально мовила:

— Повертаєтеся у кімнати, негайно!

— Але...

— Ні.

— Ти навіть не вислухаєш?

— Вислухаю, після того, як ви будете у своїх ліжках та недуматиме як створити всім проблеми своїми витівками!

Дівчата переглянулися та було видно, що вони не збиралися так легко здаватися. Першою вперед вийшла Ліза білявка, яка ще годину тому називала Кая "найбільшою подією цього навчального року".

— Селесто, ми просто хочемо познайомитися.

— Ви бачили його сьогодні, то могли оглянути з ніг до голови, що ще вам не хватило?

— Але цього недостатньо.

— Недостатньо для чого? — Селеста підняла брову.

— Для повного розуміння ситуації. — Ліза задумалася.

— Якої ситуації?

— Ну... — Вона махнула руками. — Він новий, загадковий, красивий.

— Так-так. — Селеста мовчки рахувала, щоб незірватись криком на дівчат.

— Дуже красивий.

— Це я вже зрозуміла.

— Тоді ти маєш нас зрозуміти, хіба тобі він не подобається?..

— Ні.

Відповідь була настільки швидкою, що всі замовкли.

— Селесто... — Інна зробила найсумніше обличчя, яке могла. — Ми ж нічого поганого не зробимо.

— Ви вже зробили.

— Що?

— Спланували проникнення в інший гуртожиток, за це всі б завтра мали набаго більше проблем, ніж ви могли б уявити.

— Ні, все не так як ти думаєш...

Селеста показала на мотузку.

— Це виглядає саме так погано, як звучить.

Дівчата почали сипати аргументами, один за одним та все виглядало дуже кумедно і ненадійно.

— Ми тільки на хвилину... будемо тихо.

— Та навіть не будемо заходити, просто подивимося здалеку.

— Ні-ні, краєчком ока через вікно.

Селеста заплющила очі.

"Вони зараз серйозно намагаються переконати мене, що дивитися на людину через вікно вночі, то це нормально?"

— Дівчата, прошу заспокоїтись! — Зробивши крок уперед, Селести голос став нижчим. — Останнє попередження, або ви зараз розвертаєтеся... або я використовую силу старости і за хвилину кожна з вас опиниться у своїй кімнаті.

Дівчата різко замовкли, Селеста не жартувала і вони це знали. Як відьма десятого покоління, вона могла зробити це легко, але вони цього ще не усвідомлювали. Відчувалась, від неї якась сила і під дією, якої неможливо було опиратись. Без причин хотілось кожне слово хотілось слухати та бути чемною. А вона могла все зробити без шкоди чи покарання та просто повернути їх назад.

— Це несправедливо, — пробурмотіла Ліза.

— Ні. — Селеста подивилася на них. — Це відповідально та впершу чергу безпечно для вас самих.

Із кінця коридору почувся голос.

— Мені здається... що ви потребуєте моєї допомоги чи що тут робиться?

Усі обернулися, Кай стояв біля сходів. Поруч із ним Арман, його вірний дворецький виглядав абсолютно спокійно, ніби нічні втечі студентів були звичайною частиною його вечора.

Кай перевів погляд на дівчат. Погляд впав на мотузку, а потім знову на дівчат. На його обличчі з'явилося щире нерозуміння.

— Я правильно розумію... ви збиралися залізти у чоловічий гуртожиток через вікно?

Дівчата раптом стали дуже зацікавленими підлогою.

— Це не так дивно, як звучить. Ми зараз все пояснимо...

— Дівчата, так не робиться. Є чіткі правила.