4.3

Дівчачу кімнату охопив особливий безлад. Підлогу майже повністю зайняли розгорнуті аркуші паперу, кольорові олівці, печиво, три кружки з уже давно холодним чаєм і... величезний план Академії, деталізовано намальований, це була максимальна підготовка до "спецоперації" або "любовного захоплення об'єкту".

Навколо карти сиділи п'ятеро дівчат.

Першою була Ліза. Висока білявка з довгими хвилястими косами, заплетеними у недбалий хвіст. Обожнювала романтичні романи, вірила в кохання з першого погляду і вже встигла тричі заявити, що Кай таки її доля, вважаючи себе головною організаторкою цієї нічної експедиції.

Поруч сиділа Віка. Невисока шатенка із круглими окулярами, що постійно сповзали на кінчик носа. Розумниця, чудово знала розклад чергувань, викладачів і могла по пам'яті намалювати половину Академії. Якби не Ліза, вона нізащо не погодилася б на цю авантюру.

Навпроти них, підібгавши ноги під себе, влаштувалася Інна, ця рудоволоса дівчина з веснянками, які робили її молодшою за свій вік. Дуже нервувала, але щоразу повторювала:

— Я лише подивлюся, от чесно, тільки п'ять хвилин... максимум десять.

— Агась... через такі слова й починаються всі великі катастрофи, — пирхнула Віка.

Четвертою була Надя, темноволоса красуня з яскраво нафарбованими губами. Сидівши вона закинула ногу на ногу, і з таким серйозним виглядом крутила в руках олівець, відчуваючи себе головною серед цілого дівчачої спецгрупи.

— Добре, повторюємо план ще раз, — урочисто сказала вона.

— Уже сьомий раз, — простогнала Інна.

— Кажу, щоб ти його нарешті запам'ятала.

П'ята дівчина, Софія, мовчала довго тримаючи ліхтарик і час від часу підсвічувала карту знизу, через що всі виглядали дуже містично, розповідаючи страшні історії біля багаття.

— Мені здається, ми занадто драматизуємо, — пирхнувши із зауважиливим поглядом.

— Ми не драматизуємо, — урочисто відповіла Ліза. — А готуємося до дуже делікатної справи, яка змінить наше майбутнє.

— До чого? До штурму фортеці чи назвемо причарування "з першого погляду"?

— Я майже так і сказала, ну що тут незрозуміло?

Ліза вказала олівцем на карту.

— Отже... дівчата максимальна увага... більше не повторюватиму!

Прокашлявшись, як справжній генерал перед битвою.

— Двадцять друга нуль-нуль - відбій, дівчата!

Усі дружно кивнули, бо заперечувати було безглуздо, всі змирились що ця леді піде до останнього.

— Двадцять друга десять — чергова обходить наш поверх.

— Перевірено? Прошу підтвердити!

— Три вечори поспіль.

— Добре... дуже добре...

— Двадцять друга п'ятнадцять, вона спускається до першого поверху пити чай.

— Це теж перевірено? Підтверджуємо!

— Вона щоразу бере із собою печиво, бо без смаколике їй воно не смакує.

— Яке?

— Вівсяне, більше ніяких не їсть.

Віка важко зітхнула.

— Лізо... це була зайва інформація та нехай...

— О ні, це називається уважність до деталей.

— Що ж, тоді я це назву стеженням за людиною.

— Ну все дівчат не перебільшуємо, продовжуй.

Надя швидко продовжила:

— Коли коридор спорожніє, виходимо з кімнати.

— Навшпиньки, без різких рухів.

— Нехіхікати чи створюючи дивнні звуки.

— Та без криків.

Усі подивилися на Інну.

— Чому всі дивляться на мене?

— Бо минулого разу ти заверещала, побачивши павука.

— Він був великий! Я майже втратила свідомість... мені зараз погано робиться від спогадів цих... ох.

— Ти забула, що він намальований був. Зберися, тряпко!

Інна образливо схрестила руки.

— Я не придивлялася... мені хватило лише образу та далі все як у тумані... фух.

Ліза знову взяла слово.

— Спокійно, дівчата! Далі спускаємося службовими сходами.

Вона намалювала пальцем маршрут.

— Тут виходимо у внутрішній дворик, запам'ятали?

— Потім... так-так-так...

— Старий каштан.

— Обходимо ту безформи клумбу, з лівої сторони.

— Потім там буде два ряди кущів.

— Навіщо нам обходити вночі серед кущів? Хіба небуде лишній шорох?

— Ми перевірили, це все для конспірації.

— Яка дивина... ми ж не спецагенти...

— Сьогодні, ми ті хто може ними стати!