2.3

Сірі хмари щільною ковдрою вкрили небо, саме така погода подобалася Каю.

Не тому, що сонце було смертельним, як розповідали людські легенди. Вони давно навчилися виживати у світі людей. Алхіміки вампірських кланів ще кілька століть тому створили еліксир із рідкісних трав і місячного нектару, який захищав шкіру від сонячного проміння.

Проте навіть він мав свої межі і під палючим сонцем вампіри швидше втомлювалися, ставали повільнішими, а загострені відчуття поступово притуплялися.

Батько завжди повторював:

"Справжній мисливець не випробовує долю лише тому, що може."

Тож Кай волів не ризикувати. Сьогодні ж сама природа ніби вирішила зробити йому подарунок.

Автомобіль плавно зупинився перед величезними кованими воротами Академії Святого Арчибальда.

Готичні башти здіймалися над старими дубами, а темно-сірий камінь будівлі майже зливався з небом.

— Красиво... — сказав Кай.

— Давня архітектура, — відповів Арман, який сидів поруч. — Люди добре вміють берегти історію, іноді навіть краще за нас.

Біля головного входу їх уже чекав директор. Невисокий чоловік років шістдесяти з доброзичливою усмішкою та уважними сірими очима.

— Пане Вальтер! Ласкаво просимо до нашої академії.

Кай чемно простягнув руку.

— Дякую за можливість навчатися тут.

— Сподіваюся, вам у нас сподобається.

"Мені теж..." — подумав Кай.

За кілька хвилин він уже сидів у просторому кабінет, окрім директора, за круглим столом розташувалися ще четверо членів академічної ради: завуч, психолог, куратор гуртожитку та керівниця учнівського самоврядування.

— Ми завжди проводимо коротку співбесіду з новими учнями, — пояснив директор.

Кай кивнув.

— У нашій академії діє кілька простих правил.

Він почав перелічувати.

— Запізнення без поважної причини не вітаються.

— Після двадцять другої години всі учні повинні перебувати в гуртожитку.

— Бійки суворо заборонені.

"Чудово..." — іронічно випалив Кай. "Особливо якщо тебе випадково спробує вкусити перевертень."

— Якщо виникають конфлікти — звертайтеся до кураторів.

"А якщо конфлікт захоче випити мою кров?"

Він ледь стримав усмішку.

— Харчування триразове. Меню складається з урахуванням побажань учнів.

"Ось тут можуть виникнути труднощі."

Його офіційна легенда була готова, нібито рідкісна форма анемії, особлива дієта та жодних зайвих запитань і кров він отримуватиме з прихованих запасів, які раз на тиждень доставлятиме Арман, принаймні так виглядав план.

— Ви житимете у другому корпусі.

Директор простягнув ключ-картку.

— Окрема кімната?

— Так, через пізнє переведення.

Кай навіть зрадів і менше шансів, що хтось почує його серце... точніше, його відсутність.

— І останнє.

Директор усміхнувся.

— У нас дуже дружній колектив, не бійтеся знайомитися.

"Якби ви тільки знали..."

Вони вийшли в широкий коридор, назустріч поспішали учні, сміялися, обговорювали домашні завдання. Хтось біг із бутербродом у руках, інший - ледь не врізався у вазон, а дехто фотографувався біля сходів.

Так шумно... живо... Кай мимоволі усміхнувся. Вампірські замки були красивими, але майже безмовними.

Тут же життя вирувало і йому це... подобалося.

— До речі, — сказав директор дорогою. — Ваш клас зараз на фізкультурі.

— Чудовий початок.

— Не любите спорт?

Кай тихо засміявся.

— Навпаки.

"Тільки мені доведеться дуже старатися програвати."

Двері спортивної зали повільно відчинилися.

— Увага, клас! — гучно промовив учитель. — До нас приєднався новий учень.

Усі погляди миттєво повернулися до дверей. Кай звично вдягнув свою найкращу усмішку, таку спокійну та привітну, яка завжди подобалася людям та кілька дівчат одразу почали перешіптуватися.

— Який красень...

— Боже, які очі...

— Він модель?

— Точно багатий...

"Працює," — подумав Кай.

Він звик до такого. Вампіри були створені природою... або магією... надто привабливими. Це допомагало полювати, але цього разу сталося щось дивне.

Серед десятків захоплених поглядів був один дуже спокійний, уважний та без жодного захоплення.