Розділ 1. Випробувальний термін

— Ти вирушаєш за три дні.

Голос батька лунав так само холодно, як мармурові стіни родинного маєтку Вальтерів. Він не підвищував тону. Йому це було непотрібно. Одного погляду вистачало, щоб підлеглі опускали очі, а молодші представники клану забували про власну думку.

Кай мовчки дивився у величезне вікно.

За ним простягався нічний краєвид долини Морвейн, самої найстарішої вампірської території на континенті. Чорні ліси огортали високі скелі, між якими височів родовий замок. Кам'яні башти губилися серед хмар, а сотні вогнів унизу нагадували зоряне небо, що випадково опинилося на землі.

Саме тут уже понад тисячу років правила Рада Старших.

І саме тут народився він.

— Я почув, батьку.

Лорд Адріан Вальтер стояв біля каміна, склавши руки за спиною. Його темне волосся вже торкнулася срібляста сивина, але поставі позаздрив би будь-який воїн. Усі в клані знали: якщо голова роду Вальтер щось сказав, то це вже закон.

Поруч сиділа його дружина.

Леді Елеонора була повною протилежністю чоловіка. Спокійна, стримана, витончена. Вона рідко втручалася у справи Ради, зате чудово бачила те, що приховували інші. Саме від матері Кай успадкував уважність до деталей і здатність читати емоції ще до того, як людина відкриє рот.

— Ти незадоволений, — говорила вона.

— А мав би бути?

У кімнаті повисла коротка тиша.

— Я не хочу жити серед людей.

— Саме тому ти й поїдеш, — відповів батько.

Кай ледь стримав важкий зітх. У вампірів не було права сперечатися зі старшими. Особливо зі своїм батьком, тим більше зі спадкоємцем місця в Раді.

— Люди слабкі, такі непередбачувані, надто емоційні. Вони живуть швидко, щоб думати про наслідки, — продовжив Адріан. — Але саме серед них ти маєш навчитися контролювати власну природу.

— Я й так її контролюю.

— Контролюєш у безпечному середовищі.

Ці слова боляче вдарили по самолюбству.

— За межами наших земель запах людської крові зовсім інший, там ніхто не стоятиме поруч, якщо ти припустишся помилки.

Кай стиснув кулаки. Він чудово знав закони. Кожен вампір шляхетного клану, який претендував на місце в Раді Старших, мусив пройти Випробувальний рік. Дванадцять місяців серед людей без права розкрити себе, без права скористатися владою свого роду чи вбити людину.

Останній закон був найважливішим. Одне порушення чи крапля людської крові і спадкоємець назавжди втрачав право очолити свій клан.

— На своє вісімнадцятиріччя, — спокійно промовив Адріан, — ти повернешся додому. Якщо успішно завершиш випробування, Рада визнає тебе моїм наступником. Одного дня ти займеш моє місце за Кам'яним Кругом і відповідатимеш не лише за наш рід, а й за рівновагу між усіма кланами.

Кай знав це змалку. Йому було п'ять років, коли його вперше привели до Зали Ради. У сім він вивчив Кодекс, у десять навчився стримувати спрагу, у тринадцять пройшов перше бойове випробування, у п'ятнадцять дізнався, що власні почуття для майбутнього правителя, що небезпечна розкіш, а тепер настав час останнього іспиту.

Жити серед людей.

— Я не боюся людей, — тихо сказав Кай.

— Ні, — відповіла мати. — Ти боїшся підвести нас.

Хлопець повільно заплющив очі, саме в цьому вона ніколи не помилялася.

Він не боявся академії, не боявся людського світу, не боявся навіть власного голоду, а боявся одного, це повернутися додому і побачити в очах батька розчарування, бо в родині Вальтерів невдач не пробачали... ніколи.