6 Те, що тримає на світі.

 Що було далi Ярчук пам'ятав як в туманi. На ватних ногах він на силу піднявся сходами, і буквально вивалився в кучугуру. Останнє що вiн пам'ятав це скрип гальм.

 Свідомість до Ярчуків поверталася миттєво. Секунду назад лежав весь в гарячці, ледь дихаючі, а тепер вже на ногах.  Відкривши очі, він побачив її, і відразу впізнав. Худенька, перелякана дівчина, з каштановим волостям. Дочка убитого ним місцевого авторитета. 

 - На тобі все як на собаці - сказала дівчина, збираючи бинти і якісь ганчірки - Три дні і навіть шрамів не лишилося. 

- Три дні - повторив Ярчук - Довгенько. Чому ти мені допомагаєш? 
- Мій батько на тебе не сердиться, якщо ти про це. Він сказав що ти маєш завершити справу, а я тобі допомогти всім чiм можу. 
- Це він тобі сам сказав? 
- Уяви собі - вона зітхнула - Я ще з дитинства бачу мертвих. Чи то дар мій, чи прокляття? 
Вона заридала. Ярчук підійшов до неї ззаду, обняв за плечі. 
- Заспойся, все буде з тобою добре. 
- Тобі легко казати. Не до тебе вони днями і ночами ходять. 
- Повір на слово - прошепотів він їй на вушко - Порівняно з моїми кошмарами, це дитячий лемент. 

- Та що ти говориш!- вона сердито розвернулася. Їх губи зустрілися, і злися в поцілунку. 

 Дівчина прокинулася вiд неясного клацання. Піднявшись на лікті, вона побачила того, з ким провела кращу ніч свого життя. Він щось збирав над столом. 
- Пробач, я не хотів тебе будити. 
- Вже ранок - сказала вона мружачись від світла. 
 Ярчук, закінчив збирати ТТ і засунув його за пояс, де вже  висив клинок. Два ПМ знайшли своє місце в його плащі. Він піднявся з табурета. 
- Ти вже йдеш? 
- Я візьму в тебе каністру з бензином. 
- Нащо? 
- Аби очистити ваше місто. 
- Візьми там же і ключі від авто. 
- Дякую - обернувшись біля дверей він сказав  - Не бійся. Я повернусь, я обов'язково повернуся. 

 Вирахувати місце нори Вампіровича виявилося не складно - клуб "Олімпік" був єдиним місцем в цьому сонному царстві ,де був хоч якийсь рух.Двоє охоронців проходилися по периметру, удаючи що несуть варту, а один при вході. на шлагбаумі взагалі спав. Першим бажанням Ярчука було кинутися на цю, з дозволу сказати, охорону. Це бажання було подавлено. Пам'ятаючи як недооцінив Книжника, який і собі .якби не був надмірно самовпевнений ,і взяв когось на підмогу, то убив би його. З центру були дані чіткі вказівки - перебити всіх "новонавернених", що його ослабить. А далі зайнятися Вампiровичем. 

 Тихо, аби каністра з бензином не видала його, Ярчук підповз до охоронця на шлагбауми. А скоро, через перерізану від вуха до вуха горлянку, заснув ще глибше. Почекавши поки вартові ліниво підійдуть один до одного, мисливець на нечисть вихопив два ПМ, і двома пострилами поклав їх на землю. 
 Бігти пригнувшись, з каністрою в руці, і автоматом, взятим в охоронця, на плечі було не надто зручно. Підбіг він саме вчасно. Двері відчинилися, і з них вийшов один здоровань з револьвером. Вхопивши клинок, Ярчук заколов ним охоронця. Штовхаючи тіло вперед ,він приколов його до стіни. 
 Подивившись на двері, мисливець на нечисть зрозумів що ,пересторога була не даремна. Двері і замок були розписані спеціальними, охоронними рунами, що унеможливлювали їх злам. 
 Підкоряючись інстинкту, не повертаючи голови, Ярчук засунув руку в кишеню, і декілька разів вистрілив в коридор. Повернувши голову, він побачив тіло. Пішов в коридор. Проходячи мимо нього, зробив контрольний в голову. Не встиг пройти і пару кроків як на нього вибіг ще один. Постріл в голову повалив його на землю. Набої закінчилися. Він вихопив з-за пояса ТТ, і став підійматися сходами. 
 

 На сходах, і на другому поверсі була тиша. Тиша що давило на вуха, яка оглушає як  вибух, в якiй власне дихання чуєш як артилерійську канонаду. Ярчук радо віддав би перевагу перестрілці з десятком другим ворогів, тільки б не чути цієї тиші. 
 Крок за кроком він просувався другим поверхом. Тиша все наростала ,і наростала. I раптом голос в головi - "Стріляй". Не думаючи він випустив пару куль у двері праворуч. З дверей вивалилося тіло молодої дівчини з пiстолетом, а наступної митi постріли розірвали пекельну тишу. 
 Присівши ,Ярчук відкрив вогонь у відповідь. Швидко розстрілявши обойму з ТТ, він заскочив у відчинену кімнату. Знявши автомат з плеча, він привів його в бойове положення. Вийшовши з укриття,  довгою чергою ,скосив всю нечисть в коридорi. Відкинувши в бік вже порожнiй автомат ,взяв каністру, стоявшу по середині коридору. Поливши коридор густо усіяний тілами бензином ,убивця нечистi підійшов до виходу. Дістав сигарети, запалив останню з пачки, а сірник кинув в коридор. 
 Зробив пару затяжок, дивлячись на те як полум'я охоплює приміщення. 

 Він повернувся. Блідий, втомлений, але живий. Вона якраз розчисувала волосся. За вже виробленою звичкою повернула дзеркало. Відображення не було. Вона хотіла тiкати, але чиїсь сильні руки її швидко зупинили

- Дурепа - сказав монстр з обличчям людини - Ти думаєш своєму герою потрібна? Він Ярчук. Для нього не існує нічого окрім поставленого завдання. Він тебе вб'є, і оком не кліпне. 

- Але за що? 

- Ти пам'ятаєш той ритуал в якому ти брала участь?

- Та вистава для наукової роботи нашого бібліотекаря? 

- Як би ж то вистава.  Це був ритуал прив'язки до місця.

- Не розумію?

- Вашому бібліотекарю вдалося мене впіймати, і навіть полонити. Аби я нікуди не зміг втекти він провів ритуал. Для його проведення була потрібна саме ти. Адже ти тонко бачиш світ, як той, так і цей. 

 Дівчина зблідла. 

- Тобто ти завжди будеш моєю тінню? 

 Вампіровичь іронічно посміхнувся:

- Заспокойся. Прив'язка була не до людини, а до місця. Ти повністю вільна у своїх пресуваннях. Можеш хоч на інший континент переїхати. А от я максимум до вокзалу, чи моря, пройтися можу. Цей метод надзвичайно ефективний, але має один недолік. Ми з тобою тепер пов'язані,  я живий, до поки...