Радіо Шансон

Учора, коли їхав додому з роботи, поставив над собою експеримент. Вирішив послухати радіо. Маршрутка не другої свіжості, моє стояче місце. Темрява, відсутність снігу за тиждень до нового року, і глибоке полегшення від закритої сесії. Погляд мій впав на радіо шансон, де раніше весь. Репертуар був з тих пісень, які сьогодні заборонені. Стало цікаво, що зараз там крутять.
Включаю, і, на мій величезний подив, чую справжній французький шансон, з нормальним не прокуреним голосом, з гітарою з акордеоном. Ось це то приїхали ,подумалось мені тоді.
Але мої надії помеломанити були грубо обірвані. Наступною піснею стала пісня якогось українського барда, потім абсолютно dj-ська англомовна, з бітом та смиканиною в ритмах. І Дзідзьо.
Включився злий азарт і я вирішив до кінця подорожі слухати цю хвилю. Потім якась інструментальна рок-н-рольна тема, і відразу після неї українська пісня 80-х років. І Я таки почув уїдливий стиль пісень про в'язницюмамуталюбов. Правда винятково в рекламі, та, власне, заставка залишилась в стилі поющіх зк.
Перше, про що я подумав, що це радіо я як раніше не міг слухати, так і зараз не можу слухати. Раніше через примітивізм та хет, а зараз через абсолютно недолугу підбірку плейлиста.
Правда, ще подумав, що місцями цей плейлист нагадує плейлист музиканта, де можна зустріти поруч абсолютно несподівані речі. Але в таких випадках окрім людини, що складала плейлист ніхто не може його слухати підряд. А ще подумав щось про війну про солдатів, яких чимало їхало у бік Донецької області, подумки подякував кожному з них. І пішов на дистанційну лекцію. Проте в голові постійно крутилась думка, про магію музики та цього світу. Про те, що як було поганим радіо Шансон, так і залишилось, лише параметри трохи змінились.