Натхнення та ідеї

Відкриваючи шлях для потоку думок, ми змушуємо себе відвертати погляд від сьогоднішніх проблем. Відкриваючи шлях  для своїх ідей, ми пізнаємо себе справжніх. Ми пізнаємо себе у всій жахливій красі та потворстві, у своїй величі та ницості. Ми відчиняємо душу, але не комусь, а самим собі. Так цікаво спостерігати за тим, що відбувається в середині тебе. Та з тим, що проситься на волю. Адже про багато речей важко здогадатись, доки ти не спробував це написати.  Ось думка в голові існує напівпримарним образом, швидка як блискавиця, ще спробуй спіймай. Або ж як щось далеке за сивою пеленою туману. От як сприймаються думки, після того, як ти спробував її виплеснути на папір. У цю мить ти спробував сам зрозуміти свою ідею. Та найцікавіше починається, коли намагаєшся зробити її зрозумілою ще для когось.

 Будь-яка  творчість -- це завжди щось млосно-солодке на смак для мозку. І в ній завжди якось намагаються вжитись ідеї та натхнення. А як це в них виходить?

Його називають натхнення, Кінг назвав це Музом.  Так от, будь-яка творчість -- це робота з ідеєю. Ідея це не прихід чогось потойбічного. Ідея це завжди результат роботи вашого мозку, його  спостережливості, цікавості, вміння свідомо змінювати реальність. Найпростіше ідеї народитись з якогось питання до звичного явища. Для цього багато не потрібно. Просто уявіть себе дитиною та запитайте 

"А що: якщо земля об’єднається з місяцем ... якщо наш мозок це інопланетянин, який використовує наші тіла, як Кренг, з "Черепашок Ніндзя", і як тільки прозвучить сигнал, він витече через ніс, чи просто силою думки, яка старанно приховується, розламають череп навпіл, і силою тієї ж таки думки полетять до інших планет. Адже наша думка змінює довкола себе реальність так, як самій хочеться....”

Або “А що, якщо насправді людством повелівають мурахи? Так, оці комашки, які мурашники будують та полюбляють цукор. Якщо вся еволюція була ними продумана. Давним-давно йде первісна людина, її кусає комаха і заносить той ген, який потім вплине на далекого нащадка, щоб тому захотілось лизнути цукрового буряка, а потім в процесі еволюції відварити його та висушити те що вийшло. А мурахи терпляче очікували сотні тисячі років, доки з’явиться перший шматочок цукру. Щоб поласувати ним” 

Або “А що, якщо письменник може писати шедеври тільки власною кров’ю.” 

Або ще може бути ідея  написати про когось, чи для когось. Можна навіть забажати загадати загадку цілому світові. Неважливо. Головне, коли з’являється ідея, відразу щось вхопити та записати все, що прийде до голови пов’язане із цією ідеєю. Та ще важливіше не оцінювати її. Ідеї спочатку можуть бути не дуже. Але потім розквітають, виростають прекрасними творіннями. А можуть відразу здаватись геніальними. Тоді з ідеєю працювати значно важче. 

От прийшла така супер геніальна ідея, над якою гріх не працювати. Але є одна проблема. Ти вже її оцінив. Ти вже вважаєш її хорошою і гарною. Цією оцінкою, ще до спроби втілити цю ідею, ти швидше за все її вбив. Якщо тобі здається, що ти придумав щось геніальне -- оцінка вже зроблена і довести до кінця її важко. Постійно доводиться порівнювати недолугі, елементарні та кострубаті варіанти її втілення з її початковим ідеалом. Для цього треба терпіння стільки, скільки в багатьох людей забракне. Тому зі звичайними ідеями працювати легше. Єдине, що можна робити з геніальним, не відпускати себе не перепочивати, не давати видихнути, бо з видихом може зникнути ідея, й працювати до останнього.

Для появи ідеї окремі музи разом з натхненнями не потрібні. Вони приходять вже разом з ідеєю під ручку.

Чи може бути натхнення без ідеї? Може. Але в мене, наприклад, тоді в мізках з’являється той самий млосно-солодкий присмак. Наркотик. Ти ото сидиш думаєш. Хочу щось написати, в мене такий супер класний, зараз точно вийде щось супер класне. Але в голові пусто. Порожньо. Гуляй поле перекочується між вухами. Але мізки вібрують та гудуть від натхнення, руки сверблять від бажання творити. Ти не можеш нікуди подіти це лоскотання мізків, не можеш його почесати, бо воно припхалось саме без ідеї. Я стільки разів намагався віднайти ідею, коли мені конче хотілось щось написати, коли натхнення приперлось в гості самотужки без ідеї. Тоді сидиш і в’яжеш в купу якусь нісенітницю, як: "Сметану і славу". Хочеться щось геніальне, але натхнення прийшло зі сливою та славою. Ось що народжується коли натхнення прийшло без ідеї: 

Смачна сметана, така як і слава. 

Слива похила, на небо кричала...