В кінці 70-х років минулого століття молодь Радянського Союзу попала під «тлетворное влияние Запада»(рос.). Такий штамп виходив від кремлівських ідеологів. Справді, американські джинси, «Біттлз», «АББА» та «Боні-М» заполонили тоді мозок радянських молодих людей і стали брати верх над комуністичним маразмом. Футболка чи сумка з іноземними написами була атрибутом стилю і належністю до тих, хто вміє жити краще.
Саме в цей час у нашу країну стали завозити кольорові поліетиленові пакети із зображенням відомих закордонних співаків, груп, а часто просто з їх назвою. Пакет носили в руках, як дамську сумочку. З ним ходили на танці, в кіно, в гості, гуляли по вулицях. Його берегли, не клали чогось важкого, щоб краще і довше зберігався, клеїли-ремонтували коли він рвався. Він коштував добрих грошей і далеко не всі могли дістати таку обновку. У магазинах він не продавався. Треба було мати блат, щоб його купити. Для багатьох це було мрією і предметом заздрощів.
В жіночій бригаді ізолювальників працювала сімнадцятирічна дівчинка Валюша, яка дуже любила ходити в міський парк на танці і мріяла дістати пакет з фото групи «АББА».
На танцях було так заведено, що модні дівчата ставали в кружок і танцювали «шейк», а в середину кругу ставили свої пакети, як символи своєї успішності, своїх можливостей.
Валюша була дуже гарненькою дівчинкою-лялечкою. Підстрижена під «мальчика» (рос.), зі стрункими ніжками, в короткому платтячку – вона зводила з розуму всіх хлопців. Але переваги не давала нікому. Здається, жила одними танцями, хоча це не заважало бути їй дуже працьовитою.
На початку літа в бригаду підкинули на допомогу двох зеків-хіміків. Це ті, що вже відсиділи в тюрмах та колоніях частину свого строку, а потім їх селили у спеціальних гуртожитках з міліцейським наглядом та посилали на будівельні роботи.
Міша Фікса займався в бригаді влаштуванням риштовок, на які вилізали дівчата, аби ізолювати труби, що високо піднімалися над землею.
Фікса мав років з двадцять п’ять, більшість яких провів по тюрмах за злодійство та бійки. Був весь у зеківських наколках, мав гнилі зуби, говорив, вставляючи в мову жаргонні словечки. Віяло від нього агресією.
А як не брати те все до уваги, то можна було б сказати, що він був ще так – «нічого собі». Мускулястий, засмаглий від щоденної роботи на сонці.
Валюша впала йому в око з першого дня роботи в бригаді. Він всіляко намагався привернути її увагу, але робив це марно.
Хтось підказав Мішці, що Валюша мріє про пакет з улюбленою групою.
І він його дістав. Де взяв – невідомо, але приніс і при всіх подарував дівчині.
Та зраділа подарунку. Аж стрибала від задоволення.
Фікса підходи знав. Виждав до вечора і запросив Валюшу піти з ним в парк прогулятися. Дівчина, прийнявши подарунок, по простоті душі відмовити не змогла.
На другий день Валюша прийшла якась зажурена і трохи наче змарніла. На розпитування не відповідала. Що там було між нею і татуйованим кавалером на прогулянці – ніхто так і не дізнався, але Фікса почав відноситися з того часу до дівчини, мов до своєї власності. Дозволяв собі відверті приставання, напускну грубість, ревниво перехоплював погляди інших чоловіків. Видно було, що межу між ним і дівчиною було перейдено.
В обідню перерву Фікса відводив дівчину далеко за великі баки-цистерни, які височіли на території будівництва.
Валюша поверталася звідти з припухлими губами, ніяковіла від чужих поглядів. Фікса ж приходив з масними очима і вдавав з себе героя.
Побачивши, до чого йдеться, дівчата вирішили поговорити з Валюшею.
– Шо ти робиш, Валю? Схаменися, поки не пізно. Не встигнеш зоглянутися, як він знову піде в тюрму. Дивись, а то ше й в карти тебе програє. Не губи своєї молодості, – вмовляли вони.
– Запізно вже... Та й боюся я його. Сказав, шо коли кину, то вб’є. А може він ше виправиться?.. Мені здається, шо він в душі добрий.
Що тут було робити? Спостерігали жінки мовчки, ждучи, що воно дальше буде.
Тим часом Фікса перестав зовсім звертати на всіх увагу і підкоряв дівчину на очах. Інколи став говорити з нею наказним або грайливим тоном, заставляв щось подати чи принести.
Правда, подарував їй золоті сережки й кулон.
Пройшло ще декілька днів і на будівельну площадку нагрянула міліція. Приїхало їх п’ятеро. В автобусі із закритими вікнами. Всі здоровезні на вигляд, з нахабними очима.
Забрали Фіксу в автобус. Відвезли за баки. Хтось чув, як нещадно й довго його били і як він страшно кричав.
Через годину привезли назад. Скинули коло бетонних плит і сказали, щоб ніхто не підходив, нехай відпочине, а вони незабаром за ним повернуться.
Як тільки автобус від’їхав, до Фікси нагрянули його дружки. Такі самі, як він, в тюремних наколках. Розмова у них була жорстокою.
Звинуватили дружки Фіксу, що не видержав він міліцейських побоїв, здав їх:
– Ти чо, Мішаня, здав нас мєнтам? Не міг і години протриматися? Слабак!
– Ви ж самі бачили – мусора мене ледь без пєчєні не оставили? Шо я міг? Та й не сказав нічо такого, про вас ні слова, про себе тільки.
#3635 в Сучасна проза
#9925 в Любовні романи
#2410 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 29.01.2021