Глава 31. Останній танець

Северін запалив свічки одним рухом руки.

- Більше немає часу вагатись. 

- Чого ти хочеш? - Ліана дивилася на Северіна і не відпускала руку Марко. Северін подивився на Ліану.

- Виправити помилку.

- Яку?

- Вашу.

Ліана відчула, як усередині все стислося.

- Ми нічого не ламали.

- Саме це ви зробили, - Северін дивився на розділене коло під ногами. Чорна лінія всередині була значно товстіша. Вона більше не була прямою. Вона ворушилася. Наче жива.

Ліана дивилася на неї.

- Через те, що ви перестали бути тим, чим повинні були бути, вона значно послабшала. Скоро вона зламається.

Ліана повільно підняла голову.

- Ми перестали бути... Людьми?

- Циклом.

Міра різко вдихнула, вона вже прийшла до тями і все чула. Северін продовжив:

- П'ятсот років вона працювала за одним принципом. Ви народжувалися. Знаходили одне одного. Зближувалися. Розходилися. Іноді ненавиділи. Іноді любили. Іноді один із вас убивав іншого. Іноді помирали обоє.

- Вальс, - сказала Ліана.

- Наслідок ритуалу, - виправив Северін. - Не причина. Не джерело. Я вже пояснював це.

Ліана нічого не відповіла.

- Але з часом, - продовжив він, - Вальс став механізмом. Церква навчилася користуватися ним. Навчилася стирати вам пам'ять. Навчилася чекати.

- А тепер ми згадали.

- Саме так.

- І тому печатка слабшає.

- Тому що ви більше не повторюєте стару схему.

Ліана подивилася на Міру,.

- Ти знала?

Міра мовчала.

- Міро.

- Так.

Ліана відчула, як у грудях щось обривається. Не через відповідь. Через те, що вона вже знала її.

- Ти знала, що це може статися?

- Я знала, що якщо ви згадаєте занадто багато, все зміниться.

- І ти нічого не сказала.

- Я боялася.

- За кого?

Міра подивилася на неї.

- За вас.

Ліана відвела очі. Северін тихо сказав:

- Вона боялася не лише за вас.

Міра різко подивилася на нього.

- Замовкни.

- Чому?

- Бо ти брешеш.

- Ні, - він підійшов ближче. - Я просто розповідаю ту частину правди, яку ти не хотіла їм показувати.

Міра спробувала підняти руку. Нічого не сталося. Жодної магії. Навіть іскри. Темні лінії на її зап'ясті спалахнули - її магія була заблокована.

- Ти не можеш чаклувати.

- Що ти зі мною зробив?

- П'ять печатей.

- Зніми їх.

- Ні.

- Северіне!

- Ти небезпечна.

Міра засміялася.

- Ти боїшся відьми без магії?

- Ні, - Северін подивився на неї. - Я боюся відьми, яка знає, де саме потрібно натиснути.

Міра замовкла. Ліана дивилася на неї. Потім на Северина.

- Навіщо ми тут?

Він не відповів одразу. Замість цього підійшов до кам'яного столу. На ньому лежав ніж. Не церемоніальний. Звичайний. Старий. І поруч - фотографія. Ліана не хотіла дивитися. Але подивилася. Двоє людей. 1976 рік. Вони трималися за руки. Вона відчула, як у грудях стало порожньо.

- Ви вже бачили цю фотографію, - сказав Северін.

- Так.

- І пам'ятаєте?

Ліана кивнула.

- Частково.

- Добре, - він узяв фотографію. - А це пам'ятаєте?

Перевернув її. На звороті було написано: "Цього разу вони майже згадали". Ліана не дихала. Марко дивився на Северіна і тихо сказав:

- Ви знали. І зробили все те ж, що і завжди... Стерли нам пам'ять.

- Так.

Міра заплющила очі. Ліана подивилася на неї.

- І ти допомагала.

Міра прошепотіла:

- Так.

Це слово було страшніше за крик. Ліана повільно відвернулася. Северін поклав фотографію назад.

- Але тепер це вже не має значення.

- Чому?

- Тому що пам'ять повернулася.

- Тоді навіщо ми тут?

Северін подивився їй прямо в очі.

- Щоб зробити те, що ви робили сотні років.