Глава 27. Чому вона його любить

Наступні кілька днів минули напрочуд спокійно. Настільки спокійно, що Ліана почала підозрювати підступ. Після всього, що сталося, тиша здавалася їй значно небезпечнішою за гуркіт печатки під містом, за переслідування Церкви чи навіть за ті прокляті сни, які останнім часом приходили без запрошення. Коли навколо нічого не вибухало, ніхто не намагався її вбити, а Марко не прокидався серед ночі від чергового спогаду, виникало неприємне відчуття, ніби хтось просто набирає повітря перед наступним ударом.

Бар жив своїм звичайним життям. Міра сварилася з постачальником через ціну на вино, хоча всі чудово розуміли, що проблема була не в ціні, а в тому, що постачальник намагався обдурити її вдруге. Ліана приймала замовлення від людей, які приходили не стільки випити, скільки купити трохи магії. Комусь потрібно було забути неприємну розмову, комусь - побачити сон про людину, якої давно не стало, а хтось хотів переконатися, що сусідка справді його ненавидить, хоча, на думку Ліани, для цього зовсім не обов'язково було витрачати гроші на заклинання.

Марко допомагав у барі. Він ненавидів це. Ліана отримувала від цього величезне задоволення.

- Ти неправильно ставиш келихи, - сказала вона, спостерігаючи, як він виставляє чистий посуд на полицю.

- Вони стоять рівно.

- Не там.

- А де?

- Там, - вона показала на іншу полицю.

Марко подивився на неї, потім на полицю.

- Різниця?

- Величезна.

- Для кого?

- Для мене.

- Тоді проблема не в келихах.

Ліана посміхнулася.

- Нарешті починаєш розуміти місцеві правила.

- Я екзорцист. Я звик до правил.

- Саме тому тобі тут буде важко.

Він узяв наступний келих.

- Може, я просто піду.

- Не підеш.

- Чому?

- Бо Міра сказала, що ти маєш допомогти.

- А якщо я не послухаю?

Ліана кивнула в бік підсобки.

- Там віник.

Марко подивився на неї.

- Ти жартуєш?

- Ні.

- Тобто я можу або розставляти келихи, або підмітати?

- Ти швидко адаптуєшся.

Він тихо засміявся. Ліана повернулася до роботи. 

Вона вже звикла до цього сміху. До його голосу. До того, як він дивився на неї, коли думав, що вона не помічає. До звички залишати чашку кави на краю стійки, хоча Ліана вже тричі попереджала, що одного дня він її перекине. До того, як він мовчав, коли не знав, що сказати. До того, що поруч із ним їй стало трохи легше. 

І це було небезпечно. Не тому, що Марко був екзорцистом. Це якраз перестало бути головною проблемою. Небезпечно було те, що вона почала сприймати його присутність як щось звичайне. Наче він завжди мав сидіти на цьому стільці. Наче його куртка завжди мала висіти біля дверей. Наче сварки через келихи були частиною її життя задовго до того, як вони дізналися про 1497 рік, печатку, Безіменного та сотні років брехні.

Ліана не знала, чи можна довіряти такому відчуттю. Можливо, це теж був Вальс. Можливо, пам'ять просто підсовувала їй знайоме замість правди. Але іноді вона ловила себе на думці, що їй подобається Марко не через те, ким він був колись. Їй подобався саме цей. Той, хто зараз сперечався з нею через келихи. Той, хто залишав останню печеньку Мірі, хоча сам її хотів. Той, хто вночі перевіряв замок на дверях, хоча магії в них більше не було. Той, хто досі прокидався від спогадів і все одно вранці питав, чи потрібна їй кава.

Це було значно страшніше за будь-яку магію. Бо минуле можна було ненавидіти. А теперішнє — ні.

Увечері бар майже спорожнів. Міра пішла нагору. Ліана протирала стійку. Марко сидів біля вікна з книгою, яку тепер уже справді читав.

Дощ стукав по склу. У місті блищали мокрі дороги, ліхтарі відбивалися в калюжах, а над дахами висіли важкі хмари.

Ліана підняла очі. Марко перегорнув сторінку.

- Що? - запитав він, не дивлячись на неї.

- Нічого.

- Ти дивишся.

- Маю очі.

- Це не відповідь.

- Ти надто багато говориш для людини, яка читає.

- А ти надто багато мовчиш для людини, яка каже "нічого".

Вона поставила склянку на полицю.

- Ти завжди був таким?

Марко нарешті підняв очі.

- Яким?

- Нестерпним.

- Не знаю.

- Шкода.

- Чому?

- Хотілося б перевірити історичні записи.

Він посміхнувся.

- Можемо.

- Ні.

- Чому?

- Не хочу бачити твою характеристику.