Глава 22. Сторони брехні

До бару вони повернулися вже після світанку. Місто ще не встигло остаточно прокинутися. На вулицях було порожньо, лише зрідка проїжджали машини, а над дахами повільно світлішало небо.

Ліана всю дорогу мовчала. Марко теж. Але це мовчання було іншим, ніж раніше. Не незручним. Не ворожим. Вони просто обоє думали. Про Церкву. Про відьом. Про Еліану. Про Мартіна. Про п'ятсот років брехні.

Коли вони зайшли в бар, Міра вже не сиділа за стійкою. Вона пішла нагору. Можливо, спеціально. Можливо, просто не хотіла більше дивитися їм в очі.

Ліана зняла пальто й кинула його на стілець.

- Кава?

Марко подивився на неї.

- Так.

- Чорна?

- Як завжди.

- Ти зараз говориш про каву чи про свою душу?

- Про каву. Про душу краще не питати.

Ліана ледь усміхнулася. Підійшла до кавомашини. Увімкнула її. Бар наповнився тихим гудінням. Звичайним звуком. Майже заспокійливим. Вона поставила перед Марко чашку. Сіла навпроти.

- Ну?

- Що "ну"?

- Ти ж щось думаєш.

- Так.

- Поділися.

Марко зробив ковток.

- Церква брехала.

- Це ми вже знаємо.

- Відьми теж.

- І це знаємо.

- Тоді проблема в іншому.

Ліана схилила голову.

- Яка?

- Вони брехали по-різному.

Вона задумалася.

- Поясни.

- Церква казала, що Вальс - прокляття.

- Так.

- Відьми теж називали його прокляттям.

- Так... І?

- Але обидві сторони знали, що це печатка.

Ліана поставила чашку.

- Отже, вони домовилися.

- Не обов'язково.

- Марко.

- Що?

- Якщо дві сторони протягом п'ятисот років приховують одну й ту саму правду, це вже не випадковість.

- Згоден.

- Отже, вони співпрацювали.

- У якийсь момент - так. І весь цей час підтримували одну брехню.

Марко подивився на неї.

- Чому?

Ліана відкинулася на спинку стільця.

- Ось це ми й маємо з'ясувати.

Вона принесла з архіву всі документи, які встигла запам'ятати. Не самі документи - частину вона не ризикнула забирати. Але записала дати. Імена. Фрази. Символи. Марко розклав перед собою церковні записи. Ліана - відьомські. Вони лежали на столі двома окремими купами. Наче дві історії. Наче дві правди. А між ними - порожній простір.

- Почнемо з 1497 року, - сказав Марко.

- Добре.

Він узяв церковний документ.

- "Відьма Еліана та екзорцист Мартін здійснили спільний ритуал".

Ліана поклала поруч відьомський запис.

- "Еліана та Мартін створили печатку".

Марко подивився на неї.

- Уже дивно.

- Чому?

- Церква називає це ритуалом. А відьми - створенням.

- Тобто церковний запис навмисно применшує їхню роль.

Марко кивнув і перегорнув сторінку.

- Далі. "Після завершення ритуалу пам'ять учасників має бути знищена".

Ліана поклала інший запис.

- А тут: "Вони повинні забути, щоб не відкрити те, що замкнули".

Марко замовк.

- Різниця?

- Величезна.

- У чому?

- Церква говорить, що пам'ять потрібно стерти заради контролю.

- А відьми?

- Відьми кажуть, що це потрібно заради безпеки.

- А результат однаковий.

- Так.

Вони подивилися одне на одного. Ліана тихо сказала:

- Їм було вигідно, щоб ми забували.

Марко кивнув.

- І Церкві, і відьмам.

Вони продовжили.

1562 рік. Запис про відьму, яку вбив екзорцист.

1631 рік. Екзорцист, убитий відьмою.

1744 рік. Страта.

1889 рік. Вбивство.

1976 рік. Майже повне відновлення пам'яті.

1983 рік. Знову смерть.

2010 рік. Вони обоє загинули.

Ліана дивилася на дати.