Глава 21. Відьомський архів

Ліана не спала. Вона лежала на ліжку й дивилася в стелю, намагаючись не думати. Це було марно. Думки не просто не зникали - вони розмножувалися. 

Церква знала.

Міра знала.

Северін знав.

Вони знали про Еліану й Мартіна.

Знали про печатку.

Знали про браму.

Знали, що вони повертаються одне до одного.

Знали, що їхні зустрічі не випадковість.

І весь цей час Ліана жила так, ніби її минуле починалося з моменту народження. Вона перевернулася на бік. На тумбочці лежав аркуш із архіву. Вона принесла його із собою. Старий. Жовтий. З церковною печаткою.

Ліана простягнула руку й торкнулася паперу. Нічого. Жодних видінь. Жодних голосів. Лише холод.

- Чудово, - прошепотіла вона. - Тепер я навіть паперу не довіряю.

За дверима хтось пройшов коридором. Ліана одразу сіла. Тиша. Потім тихий стукіт.

- Ліано?

Марко. Вона заплющила очі.

- Заходь.

Двері прочинилися. Він стояв на порозі в чорній сорочці, без плаща й церковних символів. Виглядав так, ніби теж не спав.

- Ти теж не спиш? - запитала вона.

- Ні.

- Чудово.

- Чому?

- Бо я вже почала думати, що проблема в мені.

Марко зайшов.

- Ні. Проблема значно масштабніша.

- Дякую. Тепер мені легше.

Він сів на край стільця. Кілька секунд вони мовчали.

- Міра сказала, що відьми теж знали, - нарешті промовив він. Ліана підняла очі.

- Так...

- Ти їй віриш?

- Я більше не знаю, кому вірити.

Марко кивнув.

- Я теж.

- Але є одна річ, у якій я впевнена.

- Яка?

Ліана взяла старий документ.

- Я хочу знати, що приховувала Міра.

Марко подивився на папір.

- А якщо тобі не сподобається відповідь?

- Тоді принаймні це буде моя відповідь.

Міра сиділа за барною стійкою. Ніч уже давно перевалила за північ. У залі було порожньо. Лише кілька ламп залишалися ввімкненими. Міра перебирала пляшки, хоча очевидно не потребувала цього. Коли Ліана спустилася, вона навіть не підняла голови.

- Я чекала.

- На мене?

- Так.

- Чому?

- Я дуже довго тебе знаю.

Ліана зупинилася. Марко залишився біля сходів.

- Ти останнім часом дуже багато чого знаєш, - сказала Ліана.

Міра поставила пляшку на полицю.

- Це не новина.

- Для мене - новина.

Міра подивилася на неї.

- Сідай.

- Ні.

- Ліано.

- Я не хочу сидіти.

- Тоді стій.

Ліана схрестила руки.

- Що знали відьми?

Міра мовчала.

- Не взагалі. Конкретно.

- Про що?

- Про нас.

- Багато.

- Про Вальс?

- Так.

- Про печатку?

Міра повільно кивнула.

- Так.

- Про браму?

- Так.

Ліана відчула, як у грудях стає гаряче.

- Коли ти дізналася?

- Ще до тебе.

- Це не відповідь.

- Я знаю.

- Тоді дай нормальну.

Міра важко зітхнула.

- У відьом є архів.

- Я знаю.

- Ні. Не той, який ти бачила.

- А який?

- Старий.

- Де?

- Під старим монастирем.

Марко нарешті підійшов ближче.

- Монастирем?

Міра подивилася на нього.

- Не церковним.

- А яким?

- Нашим.

Ліана примружилася.

- У відьом є монастир?

- Був.

- І ти ніколи про нього не говорила.

- Ти не питала.