Глава 16. Сім смертей

Наступного ранку Марко не прийшов. Ліана помітила це одразу. Не тому, що чекала. Принаймні саме так вона переконувала себе. Вона просто звикла. До його кроків у коридорі. До голосу за стіною. До того, як він без дозволу сідав за її стіл, забирав останню чашку кави й робив вигляд, що не помітив її погляду.

Тепер бар був тихішим. І це мало б її порадувати. Не порадувало. Ліана стояла за стійкою, протираючи одну й ту саму склянку вже хвилин десять. Міра спостерігала за нею.

- Якщо ти ще трохи потереш, вона стане невидимою.

- Було б непогано.

- Чому?

- Тоді я могла б її продати дорожче.

Міра хмикнула.

- Ти чекаєш його.

- Ні.

- Звичайно.

- Я сказала - ні.

- А я почула.

- Тоді навіщо питаєш?

- Хотіла перевірити, чи ти злишся.

Ліана кинула на неї погляд.

- Я злюся.

- На нього?

- На тебе.

- За що?

- За те, що ти все знаєш.

Міра перестала усміхатися.

- Не все.

- Достатньо.

- Можливо.

- Що ти знаєш про сім смертей?

Міра кілька секунд мовчала.

- Звідки ти знаєш, що їх сім?

- Марко сказав.

- Тоді запитай у нього.

- Він не прийшов.

- Можливо, це добре.

Ліана відклала склянку.

- Чому?

- Бо ви обоє зараз надто близько до того, щоб зробити щось необдумане.

- Я не збираюся його вбивати.

Міра підняла брову.

- Я не це мала на увазі.

Ліана замовкла. Бо й сама не знала, що саме мала на увазі Міра.

Марко повернувся ближче до вечора. Ліана почула двері. Цього разу він не зайшов у бар. Вона знайшла його на задньому подвір'ї. Він стояв біля старої цегляної стіни й дивився на свої руки. На правій долоні була свіжа подряпина.

- Що сталося?

Він не повернувся.

- Нічого.

- Я не питала, чи тобі весело.

- Я був в архіві.

Ліана завмерла.

- Сам?

- Так.

- Навіщо?

- Хотів перевірити записи.

- Без мене?

- Так.

- Чому?

Марко нарешті подивився на неї.

- Бо ти сказала, що не хочеш мене бачити.

Вона не знайшла, що відповісти.

- І?

- Ти мала рацію.

- Щодо чого?

- Я знайшов їх.

Ліана відчула холод.

- Що саме?

- Записи про Вальс, - він дістав із кишені складений аркуш. - Сім випадків.

Марко розгорнув аркуш. Там було кілька сторінок, зшитих між собою.

- У Церкві їх називали "циклами".

- Циклами чого?

- Не знаю.

- Марко.

- Я серйозно. Там майже нічого не пояснюють.

Він простягнув їй папір. Ліана взяла.

Перший запис був дуже старий. Настільки, що частина чорнила стерлася. 

"1497. Відьма - Еліана. Екзорцист - Мартін.

Контакт встановлено. Обидва відмовилися виконати накази своїх сторін."

Ліана перегорнула сторінку. Далі.

"Відьма загинула. Причина невстановлена."

"Екзорцист зник."

- Це перша смерть?

- Перша зафіксована. 

- А Мартін?

- Його подальша доля невідома. У записах немає підтвердження смерті. 

Ліана провела пальцем по стертих літерах.

- Тобто навіть тут вони не знали всього.

- Або не хотіли записувати.

Вона перегорнула сторінку. 1562. Імена були інші. Але під ними знову:

"Відьма. 

Екзорцист."

І ще один рядок:

"Відьма загинула від руки екзорциста."

Ліана перестала дихати.

- Ось.

- Це перший запис, де прямо написано, що відьму було вбито, - Марко кивнув. Вона перегорнула далі.