Глава 8. Вони підставляють одне одного

До світанку місто вже знало про смерть екзорцистів. Звичайно, не все.

Для звичайних людей це була просто дивна смерть у старій дзвіниці. Поліція говорила про невстановлені обставини, журналісти - про можливе вбивство. Хтось уже встиг написати, що чоловік міг стати жертвою пограбування.

Ніхто не написав про магію. Ніхто не написав про чорні лінії, що проступали на шкірі Данила. Ніхто не написав про знак на стіні. І вже точно ніхто не написав, що те, що залишилося від його тіла, не могло бути наслідком звичайного нападу.

Але ті, кому потрібно було знати, знали.

До восьмої ранку чутки розійшлися між двома світами. І цього разу вони дивним чином збігалися лише в одному. Хтось хотів війни.

У відьомських чатах говорили про провокацію. Церква. Екзорцист. Чорний знак. Надто очевидно. Хтось стверджував, що Данила могли вбити свої ж, щоб отримати привід для нового полювання на відьом. Хтось запевняв, що Церква просто повернулася до старих методів. 

А потім з'явилося ім'я. Марко Вейн. 

Після нього повідомлення посипалися одне за одним. 

Він був останнім, хто мав отримати наказ зустрітися з Данилом.

Він працює на Церкву.

На тілі Данила знайшли його магічний слід.

Він мав мотив.

Ліана читала все це, сидячи на краю ліжка. Дочитала. Заблокувала телефон. Розблокувала. Знову відкрила чат. І ще раз прочитала останній рядок.

Марко Вейн - убивця.

- Ну звичайно, - пробурмотіла вона.

У цьому місті навіть ранок починався з чужих проблем.

Її телефон задзвонив. Невідомий номер. Ліана подивилася на екран.

- Якщо це банк, я прокляну вам усі кредитні договори, - вона прийняла виклик. - Слухаю.

- Ліано?

Марко. Вона одразу впізнала голос.

- Ти що, не спиш?

- Після цієї ночі вже ні.

- Це взаємно.

Коротка пауза.

- Ти бачила повідомлення?

- Про те, що ти серійний убивця, а я, ймовірно, наступна жертва?

- Приблизно.

- Відьми тебе дуже не люблять.

- Помітив.

- Є причина?

- Залежить від того, наскільки ти любиш погані новини.

- Я сьогодні прокинулася. Далі вже байдуже.

Марко тихо видихнув.

- Вони знайшли слід моєї печатки на Данилі.

Ліана перестала жартувати.

- Твоєї?

- Так.

- Ти ставив йому печатку?

- Так.

- Коли?

- Кілька днів тому.

- Для чого?

- Захист.

Ліана встала.

- А тепер вони думають, що ти використав її, щоб убити його?

- Саме так.

- І ти справді був призначений зустрітися з ним цієї ночі?

- О другій сорок.

- А він загинув о третій сімнадцять.

- Так.

- Марко, це вже навіть не підозріло.

- Знаю.

- Це виглядає погано.

- Теж знаю.

- Тоді чому ти телефонуєш мені?

На тому боці запала тиша.

- Бо є одна річ, яка не сходиться.

- Яка?

- Печатка.

- Тобто?

- Я ставив її на внутрішній стороні зап'ястя.

Ліана нахмурилася.

- А де слід?

- На зовнішній.

Вона замовкла.

- Ти впевнений?

- Абсолютно.

- Хтось переніс твій магічний слід.

- Так.

- Але навіщо?

- Щоб він виглядав справжнім.

Ліана повільно сіла назад.

- І щоб відьми подумали на тебе.

- Так.

- А чорний знак?

- Щоб Церква подумала на відьом.

Ліана відчула неприємний холод у животі.

- Ти вже про це думав.

- Усю ніч.

- І?

- Я думаю, хтось убив Данила не заради самого Данила.

Ліана подивилася у вікно. Місто за склом прокидалося. Машини. Люди. Кава на ходу. Звичайний ранок. І десь під ним - магія, страх і дві сторони, які вже починали точити ножі одна проти одної.