Глава 4. Перша бійка

Ліана знайшла його швидше, ніж очікувала. Це було навіть трохи образливо. Вона витратила майже годину, обходячи місця, де найчастіше з'являлися екзорцисти, перевіряючи магічні сліди й проклинаючи себе за те, що не поставила на Марка просту мітку ще вчора.

А він просто стояв на даху. Наче чекав. Ліана зупинилася за кілька метрів від краю. Вітер рвав поли її чорного пальта.

Внизу шуміло місто. Тисячі людей жили своїми життями й навіть не здогадувалися, що за кілька десятків метрів над їхніми головами двоє представників ворогуючих сторін зараз вирішуватимуть, хто з них сьогодні помре.

Марко стояв спиною до неї.

- Гарне місце, - сказала Ліана.

Він не обернувся.

- Для вбивства?

- Я думала почати з розмови.

- Дивно.

- Чому?

- Ти не дуже схожа на людину, яка любить розмовляти.

- А ти не дуже схожий на людину, яка вміє мовчати.

Марко повернувся. У руці він тримав невеликий металевий хрест. Ліана відразу відчула святу магію. Сильну. Зосереджену. Небезпечну.

- Ти прийшла мене вбити? - запитав він.

- Ні.

Марко підняв брову.

- Ні?

- Спочатку хочу поставити кілька питань.

- А потім?

- Подивимося, наскільки переконливими будуть відповіді.

- Чесно?

- Я завжди чесна.

- Це неправда.

Ліана усміхнулася.

- Бачиш? Ми вже чудово розуміємо одне одного.

Він поклав хрест у кишеню.

- Питай.

Вона зробила крок уперед.

- Навіщо ти прийшов у бар?

- Я вже казав.

- Ще раз.

- Не знаю.

- Погана відповідь.

- Але чесна.

- Чому ти запитував про мене?

- Цікавість.

- Екзорцистська цікавість?

- Людська.

- Ти не здаєшся дуже людським.

Марко посміхнувся.

- Це комплімент?

- Ні.

- Я все одно приймаю.

Ліана примружилася.

- Ти отримав наказ?

Він замовк. Цього було достатньо.

- Отже, отримав.

- Так.

- Мене?

- Так.

- Живою?

Марко не відповів. Ліана кивнула.

- Зрозуміло, - вона зняла рукавичку. - Тоді розмову закінчено.

- Ліано.

Вона завмерла.

- Ти знаєш моє ім'я.

- Ти не сказала мені його. Я почув його від іншого.

- Від кого?

- Неважливо.

- Ти брешеш.

- Так.

- Чому?

- Бо це веселіше.

Вона підняла руку. Тінь від вентиляційної труби різко витягнулася. Марко відскочив убік. Тінь ударила по бетону. Він встиг відвернутися, але чорна магія ковзнула по його плечу. Тканина пальта розійшлася. Марко подивився на поріз.

- Це було попередження?

- Ні, - Ліана посміхнулася. - Це було питання.

Він витягнув хрест.

- Тоді моя відповідь.

Світло вибухнуло. Ліана встигла поставити щит. Свята сила вдарила в нього так, що її відкинуло на кілька метрів. Вона прокотилася по даху, ударилася плечем об бетон і одразу перекотилася набік. Там, де щойно лежала її рука, бетон почорнів.

- Добре, - сказала вона, підводячись. - Це вже цікаво.

Марко тримав хрест перед собою. Навколо нього світилися тонкі лінії печаті.

- Я не хочу тебе вбивати.

- Ти чудово почав це демонструвати.

- Я попереджаю.

- Я теж.

Ліана розвела руки. Темрява розлилася по даху. Не просто тінь. Жива магія. Вона поповзла між бетонними плитами, піднімалася стінами, огортала вентиляційні шахти. Марко зробив крок назад.

- Сильна.

- Ти здивований?

- Трохи.

- Я ображена.

- Не хотів.

- Уже пізно.

Вона зникла. Марко різко повернувся. Позаду нікого. Зліва - порожньо. Справа - теж. Тіні змішали простір. Ілюзія. Він закрив очі.

- Це не спрацює.