Глава 3. Замовлення на вбивство

У Церкві Світла не любили випадковостей. Особливо тих, які повторювалися двічі.

Марко стояв у довгому коридорі підземного храму, коли його викликали до архієпископа. Стіни тут були вкриті білими плитами. На кожній двері висіла печать. Деякі печаті були старими. Інші - зовсім свіжими.

Марко пройшов повз двох молодих екзорцистів. Один із них кивнув. Марко відповів.

- Вейн.

Він зупинився. Позаду стояв брат Андреас. Старший екзорцист.

- Архієпископ чекає.

- Знаю.

- Ти запізнився.

- На три хвилини.

- Для нього це багато.

- Тоді він може почати без мене.

Андреас подивився на нього.

- Ти не змінився.

- А мав?

- Деякі люди після першого справжнього завдання стають обережнішими.

- Деякі - ні.

- Саме це мене й непокоїть.

Марко рушив далі.

Двері до кабінету відчинилися. Всередині було холодно. За столом сидів архієпископ Северін. Чоловік похилого віку. Сиве волосся. Спокійне обличчя. Погляд людини, яка звикла наказувати.

- Марку.

- Ваша святосте.

- Сідай.

Марко сів. Северин відкрив папку.

- У нас проблема.

- Яка?

- Відьма.

- Це досить загальне поняття.

- Ця - конкретна.

Він поклав фотографію на стіл. Марко подивився. На фотографії була молода жінка. Темне волосся. Темні очі. Погляд, який він уже бачив. Марко не торкнувся фотографії.

- Хто вона?

- Ліана.

- Прізвище?

- Нам невідоме.

Марко відчув дивний холод.

- Що вона зробила?

Северин поклав поруч інший документ.

- За останні три місяці загинули семеро людей.

- Відьми?

- Ні.

- Екзорцисти?

- Двоє.

Марко підняв очі.

- І ви думаєте, це вона?

- Ми не думаємо, - Северин закрив папку. - Ми знаємо.

- На підставі чого?

- Свідчень.

- Магічних?

- Частково.

- Частково це не доказ.

Архієпископ подивився на нього.

- Ти сумніваєшся в наказі?

- Я питаю про факти.

- Ти бачив її?

Марко мовчав.

- Відповідай.

- Так.

- Де?

- У барі.

Северин завмер.

- Якому?

Марко назвав місце. Архієпископ повільно відкинувся в кріслі.

- Отже, вона вже знає про тебе.

- Вона знає, що я екзорцист.

- Тоді часу мало.

Марко подивився на фотографію. Він не міг зрозуміти, чому це обличчя так його тривожить.

- Який наказ?

Северин подивився прямо на нього.

- Знайти Ліану, - пауза. - І знищити.

Марко не ворухнувся.

- Якщо вона чинитиме опір?

- Вона відьма.

- Це не відповідь.

Северин схилив голову.

- Якщо вона чинитиме опір, використовуй силу.

Марко взяв фотографію. На секунду йому здалося, що очі дівчини на ній дивляться просто на нього.

- Я зрозумів, - він підвівся.

- Марку.

- Так?

- Не говори з нею довго.

- Чому?

- Бо відьми працюють із пам'яттю.

Марко повільно повернув голову.

- Що саме ви хочете сказати?

- Вони можуть змінити те, що ти пам'ятаєш.

Марко згадав бар. Каплицю. Ім'я. Мартін.

- Я знаю.

- Ні, - сказав Северин. - Ти ще не знаєш.

Ліана дізналася про наказ через чотири години. Вона саме складала пляшки на полицю, коли вхідні двері відчинилися. У бар зайшла Міра. Без пальта. Без парасолі. Із виразом обличчя, який Ліана бачила рідко.

- Що сталося?

Міра замкнула двері.

- Ми маємо поговорити.