Фінал: Спадок ночі

Минав рік із тієї ночі, коли ковен підніс Мраю як свою Королеву і відправив її дух до богів. Її жертва принесла не тільки небачену силу, але й відчуття гармонії, яке пронизало кожен куточок їхнього світу.

Лани ковена вкрилися багатим врожаєм: зерно здавалося золотим навіть у похмурі дні, а фрукти були такими соковитими, що їхній смак здавався магічним. Ліси довкола кишіли дичиною, яку навіть наймолодші мисливці могли легко вполювати. Річки були повні риби, а трава росла так густо, що покривала землю, мов оксамитова ковдра.

Проте найбільше ковен цінував нову, невидиму силу. Кожен ворог, який наважувався ступити на їхні землі, або губився серед дерев, або просто зникав. Деякі, за словами тих, хто намагався повертатися, чули жіночий шепіт у ночі, що змушував їх тікати. І всі знали, чий це був голос.

Магія Мраї тепер текла крізь кожного члена ковена. Вони відчували її присутність майже щодня: у дотиках теплого вітру на світанку, що приносив із собою аромат розмарину й лаванди, наче самі боги передавали благословення. Її ім'я стало чимось більшим, ніж просто спогадом — його вимовляли з шаною, як молитву, як обіцянку вірності.

— Мрає, духу ночі, веди нас! — ці слова лунали на кожному зібранні.

Відьми й відьмаки часто знаходили знаки її присутності: гілки дерев, що ламалися у формі її священних символів, відбитки ніг на землі, які зникали з першими променями сонця. У тихому шелесті листя вони чули її голос — лагідний і владний одночасно. Деякі говорили, що бачили її в тіні дерев: її постать, укрита місячним сяйвом, була ніжною, але незаперечною.

Молоді відьми, які народилися вже після того, як Мрая стала духом ночі, зростали, знаючи її як легенду. Вони збиралися біля вогнищ і слухали історії про ту ніч, коли вогонь змінив свій колір, а духи богів прийняли її. Але навіть ті, хто не бачив її на власні очі, відчували, як її сила проникає в їхні душі.

Ковен жив у балансі, який був рідкісним навіть для відьомських кланів. Їхня сила зростала, але вони ніколи не забували, кому вони завдячують цим. Мрая стала більше ніж Королевою — вона була їхнім незримим покровителем, вічним союзником і тією, чий дух охороняв їх від будь-якої небезпеки.

Одного вечора, коли місяць сяяв так яскраво, що навіть тіні здавалися живими, Велина, тепер старша з відьом ковена, піднялася до священного вогнища. Її голос лунав урочисто:
— Ця ніч, як і кожна ніч, належить Мраї. Вона — наш світлоносний дух і наша тінь. Її жертва буде жити в наших серцях вічно.

Ковен схилив голови, але не у скорботі. У їхніх очах палала вдячність. Тіні від їхніх постатей танцювали разом із полум'ям, і здавалося, серед них була ще одна — висока, витончена, з довгим волоссям, яке майоріло, ніби від вітру.

І хоча ніхто нічого не сказав, усі відчули: Мрая була з ними. Як і завжди.

***

Лада стояла в самому центрі ритуального кола, відчуваючи, як енергія ковена струменіла через кожен її дотик. Її серце билося рівно, і в синіх очах сяяла впевненість. Полум'я вогнища розросталося, і здавалось, ніби воно вже готове прийняти нову Королеву ночі.

— Я приймаю свою долю, — спокійно мовила Лада, її голос лунав упевнено і велично. — Мрая була тією, хто відкрив для нас шлях, і я готова продовжити його, щоб наш ковен процвітав.

Слова відгукнулися в серцях присутніх. Велина, старша з відьом, зробила крок уперед, простягнувши Ладі вінок, сплетений із чорних квітів і трав, які символізували ніч і магію.

— З цього моменту ти — обрана, — промовила Велина, надягаючи вінок на голову дівчини. — Твоє ім'я буде висічене в пам'яті ковена, а твоя душа стане вічним оберегом для нас усіх.

Коли Лада підняла руки, наче приймаючи силу вогню, навколо стало тихо. Вітер припинив свій танок, а зорі на небі, здавалось, блищали яскравіше, ніж будь-коли. Символи, якими було розмальовано її тіло, почали мерехтіти, немов оживали, випромінюючи ніжне, але потужне світло.

Раптом тиша розірвалася гучним звуком, схожим на дзвін дзвонів, які лунали віддалено, ніби з іншого світу. Полум'я здійнялося високо вгору, і в його блиску ковен побачив тіні — обриси Мраї, яка спостерігала за своїм ковеном із духовного світу. Її силует був величним, а очі — яскравими, як два червоні світила.

— Мрая з нами, — прошепотіла одна з молодих відьом, і цей шепіт підхопили всі, хто стояв у колі.

Лада закрила очі, відчуваючи, як магія Мраї переливається в неї. Її тіло огорнув теплий потік енергії, наповнюючи її силою, яку неможливо було описати словами. Вона стала частиною чогось більшого, її душа зливалася з душею ковена, з землею, вогнем і ніччю.

Велина зробила знак, і ковен почав співати стародавню пісню, що була мовою богів. Її слова лунали, наче молитва, пробуджуючи кожну частинку магії, що жила в цій землі.

— Тепер ти — наша Королева ночі, — промовила Велина, коли пісня стихла. — Ти стала новою зіркою на небі ковена. Неси наше світло і силу, і боги завжди будуть із нами.

Лада зробила крок уперед, піднявши голову до неба, яке тепер виглядало наче вкрите тисячами світлячків. Вона відчувала в собі нову силу, але також і тягар відповідальності.

— Я служитиму вам усім, — сказала вона. — І, як і Мрая, віддам усе, якщо це буде потрібно.

Ковен відповів одноголосним вигуком, піднімаючи руки до неба:
— Слава новій Королеві ночі!

Полум'я вогнища знову спалахнуло, освітлюючи коло, і стало зрозуміло, що цикл продовжено. Лада, тепер уже Королева ночі, була готова прийняти свою долю і вести ковен до нових перемог під благословенням богів і духів.

Серед величних дерев, що обіймали галявину, дух Мраї, мов тінь ночі, спостерігав за всім, що відбувалося. Вона залишалася невидимою для людського ока, однак її присутність відчувалася у кожному подиху вітру, в кожному шелесті листя. Її душа тепер належала богам, однак зв'язок з ковеном, її родиною, залишався нерозривним, як магічні нитки, що з'єднують минуле з майбутнім.