Глава 2: Полум'я долі

Кандидатки запалюють свої кубки за допомогою магії. Та, чий кубок загориться червоним полум'ям, стане Королевою ночі. Кубок Мраї спалахує яскравим червоним вогнем, що символізує її обрання. Відьми знову радіють, але сама Мрая відчуває водночас гордість і страх. Старша відьма Велина підходить до неї і з серйозним виразом на обличчі розповідає про її роль у майбутньому ритуалі: вона отримає найвищу насолоду перед тим, як її життя буде принесене в жертву богам.

Ковен зібрався в Відьминому Вирі під зоряним небом. Високі дуби, що обрамляли галявину, тягнули свої гіллясті руки до неба, немов благали богів про прихильність. Місяць, схожий на сріблястий серп, заливав усе м'яким сяйвом, і в його променях мерехтіли розсипи роси на травах. Повітря було насичене ароматами чебрецю, м'яти, полину та звіробою — трав, зібраних і висушених спеціально для цієї ночі.

Кандидатки стояли півколом навпроти жертовника, їхні обличчя відбивали м'яке світло факелів. Дев'ять молодих відьом, одягнених у червоні й білі сукні з тонким мереживом, здавалися примарами, що виринули з глибин лісу. Тонкі сукні оголювали їхні плечі, а босі ноги торкалися землі, відчуваючи її пульс. На кожній з них був терновий вінок, прикрашений свіжозірваними квітами та стрічками, які вилискували в місячному світлі.

Мрая стояла серед них, наймолодша й найгарніша з усіх, немов сама сутність ночі. Її чорне, мов воронове крило, волосся спадало на тендітні плечі, немов темний водоспад, а зелені очі, в яких пломеніла жива магія, відбивали сяйво місяця. Її тіло було витонченим і гнучким, як у лісової німфи, а шкіра — така гладка, як найтонший, ніжно-сріблястий шовк, що обвиває пелюстки нічних квітів. Кожен її рух, кожен погляд приносили відчуття нескінченної елегантності та магічної сили. Відчуваючи на собі погляди інших відьом і чоловіків ковена, Мрая усміхалася з ледве помітною гордістю, в її погляді блищала впевненість. Вона знала, що її краса й молодість роблять її ідеальною кандидаткою для обрання. Усі хлопці ковена, від наймолодших до досвідчених, не могли відірвати поглядів від її фігури, а їхні думки потопали в мріях про ту ніч, коли Королева ночі дарує їм останню насолоду перед своїм останнім подихом.

Серед кандидаток були й інші, кожна з яких мала свою неповторну красу:

Лада — висока, наче сама величність, з білявим волоссям, що хвилями спадало на спину. Її блакитні очі віддзеркалювали місячне світло, немов два озера, повні глибоких таємниць. Хода Лади була величною, як у княгині, і кожен її рух випромінював енергію стародавньої аристократії.

Ждана — руда красуня з веснянкуватим обличчям, що випромінювало тепло й доброту. Її очі кольору бурштину світилися радістю, як ранкове сонце, що розганяє нічні хмари.

Мілена — тендітна й ніжна, з карими очима, в яких можна було потонути, мов у теплій лісовій річці. В її погляді таїлася тиха сила, здатна змінити долі.

Веста — темношкіра, мов ніч, красуня з глибокими чорними очима, що були як дві безкраї прірви, в яких губився розум. Її волосся, заплетене в безліч дрібних кісок, переливалося в темних відблисках, ніби самі зірки заплелися в неї.

Радана — дика й невпокорена, з темно-каштановим волоссям, що спадало до плечей, і високими вилицями, які надавали їй вигляду жриці, що носить на собі всю силу природи. Її вигляд був схожий на ті самі бурхливі води лісових річок, що мчать без страху і перешкод.

Срібна — альбіноска з білою, як сніг, шкірою, що здавалася позачасовою, і очима кольору топазу, які палахкотіли теплим золотистим світлом. Вона виглядала, як загадкова істота, що зійшла з древніх легенд, чия краса надто чиста для цього світу.

Зоряна — золотоволоса дівчина з круглим обличчям, яке сяяло, як вранішня зоря. Її очі, ясні і чисті, випромінювали світло, як перші промені світанку, що розтоплюють нічну імлу.

Любава — її каштанове волосся, шовковисте і хвилясте, спадало на плечі, мов ніжна морська хвиля. Її голос, глибокий і магічний, заворожував усіх, хто чув її спів, і навіть найбільші серця мимоволі ставали тими, що прагнули зануритися в її мелодії.

Кожна з цих відьом була прекрасною по-своєму, немов витвір мистецтва, створений природою. Але всі знали одне — Мрая була поза конкуренцією. Її врода була такою, що сама ніч могла би позаздрити їй, а зірки затихли б перед її силою. Її краса не підкорялася вимірам часу, вона була надто величною, щоб бути простою. Мрая була сама сутність нічного царства, і ніхто з присутніх не сумнівався — саме вона повинна була стати Королевою ночі.

Молоді хлопці ковена стояли осторонь, спостерігаючи за відьмами, захоплені їхньою красою та магією, що витає в повітрі. Кожен із них намагався приховати своє нетерпіння, але їхні очі видавали бажання, яке вирує в серцях, коли вони дивилися на кандидаток.

Боривітер — кремезний юнак з темним волоссям, що м'яко обвивало його голову, як темний вітер. Його пронизливі сині очі, що здавалося могли проникнути в саме серце кожної, дивилися на відьом із такою пристрастю, що здавалося, він міг бачити не тільки їхню зовнішність, але й їхні душі.

Святослав — високий блондин із аристократичними рисами обличчя, чия усмішка була настільки чарівною, що могла звести з розуму будь-яку дівчину. Він мав у своєму погляді якусь невимушену елегантність, що змушувала навколо нього збиратися погляди не лише відьом, але й усіх, хто був поряд.

Ратибор — рудоволосий красень із сильними, але водночас витонченими руками, що були здатні творити чудеса. Його глибокий, мелодійний голос не залишав байдужих, і навіть на відстані, у його словах відчувався магічний відтінок, що заворожував і манив.

Вітомир — юнак із карими очима, що палахкотіли теплом, як вогонь у темряві. Його темно-каштанове волосся спадало на чоло легкими хвилями, і кожен його погляд був сповнений співчуття і розуміння. Його присутність була, немов спокійна осінь, що приносить гармонію і затишок серед бурхливого світу.

Ладимир — світловолосий юнак із граційними рухами, мов лісова тінь, що тихо прослизала через трави. Його тонкі риси обличчя, позначені шляхетністю, а також спокійна, майже незворушна впевненість у собі, робили його вигляд еталоном внутрішньої гармонії та сили.