Гріхи на порозі

Олекса сидів на грубій дерев’яній лавці біля кузні, його очі стежили за останніми іскрами, що повільно вгасали у горні. Руки ковальські, сильні, але зараз без діла, важко спиралися на коліна. Тиша оповила село Зелене — неприродна, важка, мов натягнутий дріт, що ось-ось трісне. Того вечора все здавалося інакшим, навіть природа притихла, ніби чекала чогось.

Промінь місяця, що пробився крізь важкі хмари, ковзав по землі, відкидаючи дивні тіні. Олекса підвівся з лави, витер піт із чола і відчув, як волосся на його потилиці почало підніматися, ніби хтось невидимий дихнув йому в спину. Він озирнувся, але нікого не побачив. Вулиця була порожньою, лише далека тінь дерева повільно хиталася під подихами вітру.

— Що за дурня... — пробурмотів Олекса, намагаючись не звертати уваги на те, що відчув. Він знову опустився на лавку, але спокою не було.

Здалеку доносилися ті самі кроки — важкі, протяжні, і наче зовсім поруч, а потім зникали так само раптово, як і з’явилися. Олекса схопив молот, що лежав поруч, і рішуче пішов до вулиці, вирішивши перевірити, хто там жартує чи лякає людей.

Коли він вийшов на дорогу, його зустрів вітер — холодний і різкий, який несподівано піднявся і майже збив його з ніг. Вітер здавалося, ніби ніс на собі якісь слова, шепіт, але нерозбірливий, глухий. Він прислухався, але це були лише безглузді звуки. Темрява густішала, і зорі сховалися за хмарами.

Його очі ковзали по кожному кутку, шукаючи джерело шуму. Поруч із кузнею стояла капличка, яка вже давно не використовувалася. Олекса раніше байдуже проходив повз неї, не звертаючи уваги на старі, потемнілі ікони і захаращений вхід. Але цього разу його погляд зупинився саме на ній. Вона стояла, мов темна пляма на краю села, наче хтось давно забув про неї, а вона терпляче чекала свого часу.

Кроки почали наближатися знову, але цього разу повільніше, обережніше, наче вони гралися з ним, відчуваючи його тривогу. Він зробив кілька кроків у бік каплички, коли раптом за спиною почув сміх. Хрипкий, протяжний, той, що пробирає до кісток. Олекса різко обернувся — і нікого. Але сміх не зникав, а лише наближався, наповнюючи простір довкола.

Він стояв посеред дороги, стиснувши в руці молот, готовий до будь-якої сутички, але ніхто не з’являвся. Сміх лунав звідусіль, тиснув на його свідомість, з’їдаючи останні залишки здорового глузду. І раптом, посеред того сміху, він почув чітке шепотіння: — Олекса...

Він завмер. Холод пробрався глибоко в груди. Той, хто знав його ім’я, був поруч. Його руки почали тремтіти, хоча ніколи раніше не зраджували. Щось невидиме, але могутнє повільно наближалося до нього. Він не бачив його, але відчував кожною клітиною тіла. Олекса задкував, але сміх не припинявся, а лише ставав голоснішим і більш зловісним.

Здалеку виднілися фігури — дві, три... ні, десятки! Вони рухалися повільно, наче тіні, але чіткіші, страшніші. Ті самі кроки тепер злилися з шепотом вітру, заповнюючи ніч.

— Це дурня, це все мені мариться! — Олекса тряс головою, намагаючись змусити себе не вірити в те, що бачив. Він був упертим, ніколи не вірив у байки, та зараз всі його принципи почали валитися. Фігури все ближче. Їх обличчя неможливо розгледіти, лише темрява і пустота.

Вони зупинилися за кілька кроків від нього. Тоді одна з фігур підняла руку, і все замовкло. Тиша. Повна, гнітюча. Олекса не відчував ні вітру, ні звуків, тільки присутність цих істот.

— Чого хочете? Хто ви? — здавленим голосом запитав він, хоча не був впевнений, що хоче почути відповідь.

Фігура, яка стояла попереду, почала повільно наближатися, її обличчя все ще приховувала темрява. І тоді, коли вона зупинилася прямо перед ним, Олекса почув знову той самий хрипкий голос: — Ми прийшли за тобою.

Земля під ногами коваля почала трястися, наче від могутнього удару. Все навколо затьмарилося, а місяць заступив чорними хмарами. Олекса ще раз спробував відкинути думки про містику, але коли земля під ногами почала нагріватися, а повітря заповнив гіркий запах диму та сірки, він зрозумів: це не сон, не вигадки.

Олекса зробив крок назад, намагаючись втекти від темних фігур, які його оточили. Серце булось так сильно, що він чув його удари в скронях. Рука, в якій він тримав молот, була мокрою від поту, пальці судомно стискали рукоять, ніби це була єдина річ, що могла захистити його.

Фігура, яка стояла попереду, знову заговорила, але її голос став різким, немов металеві леза, що ріжуть повітря: — Немає втечі, Олексо. Всі твої гріхи сьогодні стануть на суд. Ти ж знаєш, кожен твій крок був під нашим поглядом. Ми чекали на цю ніч.

Олекса згадав усі ті дрібниці, якими нехтував усе своє життя: грубі слова, несправедливі рішення, гордість, що часто вела його на конфлікти з людьми. Кожен із цих моментів повернувся, мов страшний вирок.

— Немає суду, немає покути, — пробурмотів він. — Це не справжнє. Ви не справжні!

Його голос став майже криком, але ті істоти навіть не ворухнулися. Тільки очі, які нарешті почали вимальовуватися в темряві, зловісно світилися, наче вогники, що спостерігали за ним.

— Ти не віриш? — промовила інша фігура, наближаючись до Олекси. — Але віра не змінює реальність. Ми завжди були поряд, ховаючись у тіні, дивлячись, як ти збагачуєшся на нечесній праці, обманюєш, гордуєш людьми. Ти думав, що це минеться без наслідків?

Олекса відступав далі, його тіло покривав холодний піт. Він відчував, що має боротися, але молот у руці здавався безсилим перед цією нечистою силою. Він подумав про село, про людей, що там жили. Якби ці істоти прийшли за ними... Якщо це сталося не тільки з ним? Він різко обернувся і побіг.

Ноги важко несли його по пустій ​​вулиці. Серце калатало у грудях, і кожен подих віддавався болем. Він біг крізь ніч, але кроки тих істот наздоганяли його з кожним поворотом. Вони не поспішали, але їх наближення було невідворотним, мов сам час.

Раптом він побачив попереду будинок старої Оксани — відьми, як її називали в селі. Вона завжди була для його загадкою: мовчазна, відлюдкувата, але люди казали, що вона знає більше, ніж здавалося. Він не раз чув, як вона попереджала інших про темні сили, що йдуть цією землею. Тепер її слова здавалися правдивими. Можливо, тільки вона могла йому допомогти.