Розділ 5: Руна «Чиста Лапка» та Велика Хатня Ррреволюція

  ​Весна у фіорді — це не лише квіти, а й велике прибирання, яке Торвальд Сивобородий ненавидів усім своїм великим та добрим серцем. Дім Скель після зими виглядав так, ніби в ньому святкували перемогу над льодовими велетнями кілька тижнів поспіль: пил на гобеленах лежав шаром у палець, під столами ховалися «миші» з вовни, а в кутках назбиралося стільки сухої соломи, що там могли б звити гніздо невеликі дракони.
— Все, досить! — гукнув Торвальд одного ранку, вдаряючи кулаком по столу так, що здригнулися навіть кошенята, які спали на печі. — Ми не можемо зустрічати гінця з Академії в цьому свинарнику! Валеррр’яне, Гріме, всі сюди! Сьогодні ви дізнаєтеся, що таке справжня магія порядку.
  Кошенята з’явилися миттєво. Перспектива «магії» завжди була цікавішою за перспективу простого прибирання.
— Слухайте уважно, — Торвальд витяг старий пергамент. — Це руна «Сул» — символ чистого сонця. Якщо накреслити її правильно, пил сам втече до моря, а віники почнуть танцювати.
  Торвальд зробив паси руками, і старий лисий віник у кутку раптом здригнувся, випрямився і почав енергійно підмітати підлогу, насвистуючи якусь бадьору мелодію.
— Ого! — вигукнув Буран. — Я теж так хочу! Це ж можна не бігати за пилом, а просто дивитися!
  Майстер-клас від Валеррр’яна вийшов... цікавим. Білосніжний пухнастик зосередився. Він хотів вразити Торвальда. Підняв свою лапку, витягнув один кіготь і почав малювати руну прямо на брудній ганчірці, що лежала біля відра. Але в цей момент Іскра вирішила, що зараз саме час погратися в «хто швидше вкусить брата за хвіст». Вона штовхнула Валеррр’яна під бік. Лапка здригнулася, і замість руни Сонця на ганчірці з’явилося щось, схоже на розгніваного восьминога.

  Бамс! Пшик! Магія Валеррр’яна, як ми вже знаємо, була особливою: вона не просто давала команду, вона давала життя. Ганчірка раптом злетіла в повітря, роздулася і випустила вісім довгих «щупалець» із бахроми. За секунду вона вже накинулася на Торвальда, намагаючись старанно вимити його обличчя.
— Гей! Відпусти! Я чистий! — кричав старий, відбиваючись.
  Але це було лише початком. Магічна іскра перекинулася на старе корито, швабру і навіть на важку залізну праску. Увесь реманент у хаті раптом вирішив, що настав час для Ррреволюції Чистоти. Швабра уявила себе лицарем і почала ганятися за Грімом, вважаючи його великою рудою плямою. Буран намагався втекти від залізної праски, яка раптом навчилась пускати пару. Вона з гуркотом котилася за ним по підлозі, випускаючи хмари пари і вимагаючи «негайно розгладити це кудлате неподобство».
— Рятуйте! — кричала Зірка, коли два рушники намагалися замотати її в кокон, щоб «відіпрати до блиску».
  Валеррр’ян застиг посеред зали. Він бачив хаос, який створив, і йому стало водночас і смішно, і дуже соромно. Він стрибнув на стіл, вигнув спину і видав такий гучний «МЯУ!», що навіть швабра-лицар зупинилася. Він почав муркати швидко, чітко, як працює справжній механізм. Це було його «скасування».   Магічні речі почали повільно заспокоюватися. Ганчірка-восьминіг востаннє лагідно лизнула Торвальда в ніс і безсило впала на підлогу. Праска з полегшенням видихнула останню пару і завмерла, знову перетворившись на шматок металу.
  Коли пил осів (а точніше, був частково з’їдений Грімом під час боротьби), Торвальд витер обличчя і подивився на шістьох кошенят.
— Знаєте що... — сказав він, важко дихаючи. — Я думав відправити вас усіх. Всіх шістьох на вступні іспити до Академії Фамільярів. Кожному магу чи відьмі потрібен кіт, а ви — банда, яка може підкорити світ або принаймні перемити його до смерті.
  Котенята затамували подих. Грім уже уявляв себе в золотому нашийнику, а Буран — як він бігає магічними коридорами. Але тут з печі повільно спустилася мама Сибірка. Її погляд був суворим і глибоким.
— Ні, Торвальде, — тихо, але твердо промуркотіла вона. — Не всі вони готові. І не всім це судилося. Подивися на Гріма, він воїн, йому потрібен ліс і полювання, а не нудні сувої. Подивися на Туманку та Зірку, їхня магія «котяча», земна. Вони — хранителі дому, а не супутники магів. Академія зламає їхній дух, намагаючись зробити з них «інструменти».
  Торвальд мовчав, погладжуючи бороду. Він знав, що Сибірка завжди бачить глибше.
— Ти права, стара подруго. Більшість із них — вільні північні душі. Їм краще залишитися тут, у фіордах.
  У Валеррр’яна всередині все похололо. «Невже і я? — промайнуло в голові. — Невже я теж залишуся і ніколи не побачу, що там, за морем?»
— Отже, вирішено, — зітхнув Торвальд. — Цього року ніхто не їде. Залишаємося вдома, будемо ловити рибу і...
— Ні! — раптом вигукнув Валеррр’ян. Він вискочив на середину кімнати, його хвіст розпушився, а янтарні очі горіли вогнем. — Я не хочу залишатися! Я хочу бачити світ! Я хочу знати, чому руни світяться і як літати без зілля!
  Він підійшов до мами Сибірки і подивився їй прямо в очі.
— Мамо, я так хочу побачити світ! Я знаю, що я шкодливий. Я знаю, що моє прибирання мало не з’їло Торвальда. Але я відчуваю... там, за морем, є щось, що належить мені. Будь ласка!
Сибірка мовчала. Вона бачила в синові ту саму іскру, яка колись гнала її власного батька через льоди.
— Він правий! — раптом сказав Грім, підходячи до брата. — Він у нас найрозумніший. Хто ще зможе оживити ганчірку?
— Ми підтримуємо його! — нявкнула Іскра. — Якщо Валеррр’ян не поїде, то Академія просто не дізнається, як пахне справжній північний дух!
  Усі п’ятеро братів і сестер оточили Валеррр’яна, штовхаючи його носами, підтримуючи та підбадьоруючи. Це була справжня котяча стіна. Мама Сибірка довго дивилася на цей пухнастий союз. Її серце стискалося від думки про розлуку, але вона розуміла: тримати Валеррр’яна вдома, це все одно, що намагатися закрити північне сяйво в скрині.
— Добре, — нарешті зітхнула вона. — Торвальде, збирай його кошик. Але тільки його. Він готовий до випробувань. А решта... решта буде чекати на його саги тут, біля нашого вогнища.
  Торвальд усміхнувся і поклав свою важку руку на голову кошеняти.
— Ну що, малий вікінг... Готуйся. За тиждень прибуває корабель. І цей світ ще здригнеться від твого мурчання.
  Валеррр’ян відчув, як величезна хвиля радості накрила його з лапами. Він їде! Він побачить світ! А головне, його сім’я вірить у нього.