Частина 11: Чи потрібна вам магія, якщо є кухар?

  Аудиторія «Священного Зв’язку» сьогодні була наповнена пахощами сушеної лаванди та суворим голосом Пані Мортіції. Вона була справжньою відьмою в сьомому поколінні: з високим капелюхом, гострим поглядом і характером, який міг би закип’ятити воду в радіусі десяти метрів.
— Запам’ятайте, адепти, — Мортіція повільно походжала між рядами, її довга мантія шелестіла, як сухе листя. — Фаміль’яр — це не просто помічник. Це провідник, радник, та пітрммка. Без нього відьма — як корабель серед моря у бурю. Але саме відьма спрямовує цю силу! Відьма — сила, фаміль'яр — вказівник.
  Валеррр’ян сидів на задній парті, намагаючись стати якомога меншим. Його шлунок видав звук, схожий на скаргу голодного привида. Він так поспішав на лекцію, що не встиг проковтнути навіть крихти від сніданку пана Шкварка.
  Поруч у торбі лежав невеликий керамічний горщик із «Рагу для Бадьорості», який він дбайливо приготував ще на світанку. Горщик був зачарований на збереження тепла, і тепер від нього почав пробиватися ледь помітний, але неймовірно звабливий аромат м’яса, чебрецю та якоїсь сонячної магії.
«Лише один шматочок», — подумав Валеррр’ян.
  Він нишком відкрив кришку і, намагаючись не створювати зайвого шуму, почав тихенько жувати.
  Аромат розлетівся по аудиторії швидше за будь-яке закляття. Лапа першою повернула голову, її ніздрі затремтіли. Віник перестав шкрябати пером, принюхуючись. Навіть Флай, який дрімав за плечем Валеррр’яна, раптом розплющив одне око.
— Це... це що, розмарин? — прошепотіла одна з фаміль'ярів у першому ряду, втрачаючи нитку розмови про ієрархію магії.
  Пані Мортіція зупинилася на півслові.
— Хто... хто посмів перебити мою лекцію запахом домашньої їжі?
  Валеррр’ян застиг із ложкою в роті.
— Я... я просто не поснідав, пані Мортіція, — пробурмотів він. — Хочете спробувати? Це за рецептом моєї бабусі, але з дрібкою мого мурчання для... м’якості.
  Відьма хотіла було вибухнути гнівом, але аромат рагу був настільки переконливим, що вона мимоволі зробила крок до парти.
— Дай-но сюди, — суворо сказала вона.
  Вона спробувала лише одну ложку. В залі запала тиша. Раптом аура Мортіції, яка зазвичай була колючою та холодною, стала м’якою, золотистою і спокійною. Її заклинання, що левітувало над столом як наочний посібник, раптом стало втричі чіткішим і стабільнішим.
— Неймовірно, — тихо промовила вона. — Моя концентрація... вона ідеальна.
  Студенти, побачивши такий ефект, миттєво оточили Валеррр’яна. Кожен отримав по крихітному шматочку.
  У Флая перестали смикатися пір’їнки, і він заговорив не сарказмом, а високою поезією.
Віник раптом розв’язав рівняння, над яким бився тиждень.
Юні відьми відчули такий приплив впевненості, що їхні палички почали видавати іскри самі собою.
— Пані Мортіція! — вигукнула Лапа. — Ви кажете, що відьма головна, але без ситого і щасливого фаміль’яра ваші закляття — лише половина справи! Кухня — це не просто місце для їжі, це фундамент нашої магії!
  Вся аудиторія дружно закивала. Навіть ті, хто раніше вважав фаміль’ярів лише «аксесуарами», тепер дивилися на Валеррр’яна з повагою.
  Саме в цей момент у дверях з’явилася Пані Ух. Вона спостерігала за цією сценою: відьма-професорка, яка з апетитом доїдає рагу з горщика кота, і студенти, що обговорюють важливість кулінарії в магічному захисті.
— Отже, — пролунав її крижаний голос. — Лекція про ієрархію перетворилася на дегустацію?
Мортіція випрямилася, швидко витираючи куточок рота серветкою.
— Пані Архімагус, ми... ми проводили практичне дослідження впливу поживних речовин на стабільність ефірного поля.
  Пані Ух перевела погляд на Валеррр’яна.
— «Практичне дослідження»? Адепте Валеррр’ян, ви знову зробили це. Ви змусили магію підкоритися вашому шлунку.
— Я просто хотів їсти, — чесно відповів котик.
— Саме так. І тепер вся група переконана, що ополоник важливіший за сувій.
  Сова поправила окуляри.
— Чи потрібна нам магія, якщо є такий кухар? Ні. Принаймні, сьогодні так здається всім цим ледарям. І саме тому, щоб вони знову почали цінувати теорію, а не лише вашу підливу...
— Кухня? — зітхнув Валеррр’ян.
— Кухня, — кивнула Сова. — Але цього разу — як офіційний помічник пана Шкварка для приготування «Обідів Концентрації». І заберіть свого друга папугу, він щойно почав цитувати Гомера, і це лякає інших.
  Пан Шкварк зустрів Валеррр’яна з розумінням.
— Чув, твоє рагу створило філософський прецедент? — хрюкнув він. — Бруся вже начистила картоплю. А   Омлет тут весь ранок доводив Траку і Клаку, що він — вищий ступінь еволюції сніданку.
Валеррр’ян посміхнувся, взяв свій улюблений ніж і почав працювати. Можливо, його знову «заслали», але навіть наймогутніша відьма стає трішки кращою, якщо її фаміль’яр знає секрет ідеального рагу.