Частина 9: Як обрати свою відьму (і не померти)

  Аудиторія «Дзеркальних Відлунь» виглядала як нутрощі гігантського діаманта. Замість стін — тисячі скляних граней, кожна з яких чекала свого моменту, щоб показати майбутнє.
  У центрі зали стояв Магістр Синапс — худорлявий старий кіт у сріблястій мантії, яка постійно змінювала колір, підлаштовуючись під настрій присутніх. Сьогодні вона була тривожно-сірою.
— Вибір мага чи відьми — це не про те, хто дає кращу сметану, — повчально почав Синапс, поправляючи тонкі рукавички. — Це танго двох душ. Зараз я активую «Матрицю Потенціалу». Кожен із вас побачить ілюзію відьми чи чаклуна, з яким у вас є хоча б 1% сумісності. Ваше завдання — сфокусуватися на одному образі та відчути зв’язок.
  Магістр змахнув руками, і повітря заповнили сотні мерехтливих силуетів.
— О, дивіться, — прошепотіла Лапа, дивлячись на дзеркало, де вишукана пані в чорному оксамиті читала книгу при свічках. — Вона виглядає як людина, яка поважає особистий простір і не буде намагатися одягати на мене чепчики.
  Віник прискіпливо оглядав відображення молодого мага-алхіміка.
— Мої розрахунки підказують, що цей суб’єкт має високий індекс охайності. Ймовірність того, що він забуде помити пробірку — мінімальна. Це мій фаворит.
Флай кружляв навколо ілюзії якоїсь розхристаної відьми на мітлі.
— А ця виглядає як та, що любить швидкість і не задає зайвих питань про походження золотих монет у кишені! Беру!
Валеррр’ян стояв посеред цього магічного вернісажу і почувався як у магазині, де все занадто гарне.
— Так… — бурмотів він. — Мені треба хтось… добрий. І щоб не боявся шерсті.
Він зосередився. Він дуже хотів «відчути зв’язок». Щоб підсилити свою чутливість, Валеррр’ян примружився і… замуркотів. Цього разу це було «Мурчання Наднизької Частоти», яке мало б діяти як локатор.
  Але магічна Матриця була налаштована на тонку роботу, а не на котячий сабвуфер.
  Замість того, щоб налаштуватися на одну хвилю, вібрація Валеррр’яна пробила захисні фільтри всіх дзеркал одразу. Повітря навколо нього спалахнуло синім.
— Ой, — встиг сказати Валеррр’ян перед тим, як його свідомість вибухнула.
В одну секунду він перестав бути просто білим котом. Він став усіма.
— Так, я додам солі в цей суп! — раптом вигукнув він, звертаючись до порожнечі ліворуч, де ілюзорна відьма готувала обід.
— Обережно, дракон ліворуч! Стрибай! — закричав він праворуч, де суворий маг боровся з монстром.
— Ні, я не хочу носити рожевий бантик, пані Дороті! — обурився він у бік третьої ілюзії.
  Валеррр’ян бачив 20 життів одночасно. Він чув, як 20 голосів кличуть його. В його голові змішалися рецепти зілля, бойові заклинання, скарги на погоду та плани на вечір.
— Я… я чую вас! Усіх! — Валеррр’ян почав крутитися дзиґою, намагаючись відповісти кожному. — Так, мітла в гаражі! Ні, я не їм брокколі! Стійте, хтось вимкнув світло в підземеллі?!
  Він бачив, як одна відьма плаче через розбиту вазу, і намагався втішити її ілюзорне відображення, одночасно допомагаючи іншому магу шукати окуляри.
— Стійте! Припиніть! — закричав він нарешті, затиснувши вуха лапами. — Я… не можу бути вашим усіх одразу! Мені не вистачить хвостів на таку кількість завдань!
  Матриця не витримала такого емоційного навантаження і розсипалася мільйонами іскор.
В залі запала мертва тиша. Магістр Синапс стояв із роззявленим ротом, а його мантія стала яскраво-червоною від шоку.
  У кутку аудиторії матеріалізувалася Пані Ух. Вона спостерігала за фінальним «вибухом» із виглядом людини, яка щойно побачила, як хтось намагається загасити пожежу бензином.
— Адепте Валеррр’ян, — почала вона, повільно підлітаючи до кота, який все ще намагався розгледіти, чи не залишилося в нього в голові чужих думок про в’язання.
— Я просто хотів відчути зв’язок… — прохрипів він.
— Ви відчули зв’язок із половиною магічного контингенту континенту, — сухо зауважила Сова. — Це не «зв’язок». Це «магічний спам». Ви — найбільш енергозатратна та нестабільна істота, яку я бачила за останні триста років. Жоден маг не виживе поруч із вами, бо ви просто спалите йому мозок своїм мурчанням.
— Я — нестабільний? — Валеррр’ян сумно подивився на свої лапи.
— Ви — стихійне лихо, — підкоригувала Пані Ух. — Магістр Синапс ставить вам «незадовільно» за сумісність. Ваша енергія занадто розпорошена.
— І що тепер?
— Тепер, — Сова вказала на двері, — ви йдете в місце, де ваша здатність чути двадцять голосів одночасно буде дуже доречною...
  Пан Шкварк бігав між каструлями, намагаючись одночасно стежити за Траком, Клаком, Брусею та підгорілим соусом.
— Валеррр’яне! — закричав міні-піг, побачивши кота. — Нарешті! Мені потрібен хтось, хто зможе одночасно чути, як закипає молоко, як Бруся гризе корінь мандрагори і як Трак намагається поцупити шинку! Ти ж у нас тепер «багатоканальний»?
  Валеррр’ян зітхнув і взяв ополоник. Поруч на підвіконні сидів Омлет і реготав:
— Двадцять відьом?! Пухнастий, та ти просто мрія будь-якого притулку для тварин! Хоча, чесно кажучи, я б на твієму місці обрав ту, що плакала через вазу — у неї явно були зайві сосиски в холодильнику.
— Працюй, — буркнув Валеррр’ян.
  Він почав мішати соус. Можливо, він і був «нестабільним» для високої магії, але тут, серед пари та ароматів, його здатність бути всюди водночас була справжнім благословенням. Хоча в глибині душі він все ще чув голос тієї пані Дороті, яка вимагала, щоб він одягнув рожевий бантик… і це було єдине, про що він справді не шкодував, що воно залишилося ілюзією.