Частина 3: Кухня пана Шкварка та небезпечні дріжджі

  Двері кухні були масивними, пахли ваніллю, горілою кашею та легкою панікою. Коли Валеррр’ян та його чорнильна команда переступили поріг, вони зупинилися як укопані.
  На величезному перевернутому казані, що слугував командним пунктом, стояв пан Шкварк. Це був міні-піг у білосніжному ковпаку, який дивом тримався на його голові, та з маленьким золотим ополоником за поясом. Його п’ятачок невпинно рухався, вловлюючи найменші відхилення від рецептів.
— Швидше! Бруся, перевертай млинці! Плак, де спеції для левітаційного супу?! Трак, Клак — не битися хвостами! — командував він дзвінким голосом.
  Бруся, кремезна шимпанзе у фартуху, спритно жонглювала чотирма сковорідками одночасно. Старий єнот Плак з виглядом вселенської втоми повільно перетирав коріння буряку, а його сини-близнюки Трак і Клак — молоді єноти з бандитськими масками на очах — влаштували забіг навколо мішків із цукром, ледь не збиваючи з ніг новоприбулих.
  Шкварк повернув голову до дверей і примружився.
— О, чорнильні десантники від Пані Ух! — хрюкнув він, зіскакуючи з казана. — Я Шкварк. Тут я — закон, порядок і сіль. Це Бруся — вона сильна, але не чіпайте її банани. Плак — наш ветеран, він пам’ятає ще перших драконів. А Трак і Клак… просто намагайтеся не стати частиною їхніх ігор.
— Ми готові до… виправлення, — невпевнено сказав Валеррр’ян, намагаючись не дивитися на Брусю, яка щойно випадково зігнула залізну ложку.
— Чудово, — Шкварк тицьнув копитцем у бік величезної діжі. — Лапа, Віник — допоможете Плаку. Флай — будеш працювати витяжкою: махай крилами над пирогами, щоб вони швидше холонули. А ти, Білий…
Шеф-кухар підійшов до Валеррр’яна і зазирнув йому в очі.
— У тебе вигляд кота, який вміє робити ніжні речі. Бачиш цю діжу? Там «Магічне Тісто Самосхід». Його треба просто… вимішувати. М’яко. Без магії! Тільки лапами.
— Це я вмію, — зрадів Валеррр’ян. — Я вдома завжди так робив на животі у господаря.
  Він підійшов до діжі. Тіло всередині було теплим і дихало, як жива істота. Валеррр’ян почав ритмічно натискати лапками. П’ятка-носок, п’ятка-носок. Це було так заспокійливо, що він і не помітив, як у нього в грудях знову зародилося знайоме «мрррр».
— Валеррр’ян, не смій! — гукнув Віник, який якраз розкладав трави під наглядом Плака. — Пам’ятаєш чорнильниці?
— Та це ж просто тісто! — відповів кіт, заплющуючи очі від задоволення. — Йому подобається. Воно таке м’яке…
  Але магічне тісто «Самосхід» було чутливим не до заклинань, а до вібрацій. Від муркотіння Валеррр’яна дріжджі в тісті вирішили, що настав час для світового панування.
Тісто почало рости. Спочатку воно просто піднялося до країв діжі. Потім воно перелилося через край, як повільна біла лава.
— Гей, хлопці, воно… воно хоче обійнятися! — вигукнув Валеррр’ян, коли біла маса почала обволікати його лапи.
— Стій! Припини мурчати! — закричав Шкварк, але було пізно.
  Тісто вибухнуло ростом. Воно миттєво заповнило кут кухні, поглинуло мішки з борошном і почало тягнути «руки» до Брусі. Шимпанзе спробувала відбити тісто лопаткою, але та просто загрузла в масі. Трак і Клак, сприйнявши це як нову гру, стрибнули в центр білої хмари і миттєво зникли, залишивши на поверхні лише два єнотячі хвости, що відчайдушно крутилися.
— Плак! Рятуй бурячки-и-и! — верещав Шкварк, намагаючись відтягнути Валеррр’яна від діжі.
Але Валеррр’ян уже сам був схожий на великий пельмень. Тісто підхопило його і понесло під стелю.
— Я… я не контролюю дріжджі! Вони надто емоційні! — кричав він.
  Флай, намагаючись допомогти, почав махати крилами, створюючи протяг. Від цього тісто не охололо, а просто стало аеродинамічним. Величезна біла булька відірвалася від основної маси і, як дирижабль, полетіла прямо в димар.
  За п’ять хвилин вся кухня була вкрита рівним шаром липкої, теплої маси. Трак і Клак нарешті виринули, тримаючи в зубах по шматку тіста. Бруся сиділа на шафі, підозріло дивлячись на свої руки, які тепер були схожі на дві великі булки.
  Пан Шкварк, який зумів вилізти з-під каструлі, повільно витер п’ятачок від муки. Він подивився на Валеррр’яна, який висів на люстрі, обмотаний тістом, як кокон метелика.
— Ти… — почав міні-піг, і його копитця затремтіли. — Ти не просто фаміль’яр. Ти — стихійне лихо з вусами.
— Зате тісто підійшло, — тихо зауважив Флай, приземляючись на плече шефа. — Дивіться, яке пухке!
  Шкварк зробив глибокий вдих.
— Бруся, Плак… несіть деко. Будемо пекти найбільший пиріг в історії Академії. А ви четверо… — він подивився на «банду», — тепер будете відмивати не тільки котли, а й стелю. І не дай боже, Валеррр’яне, я почую хоча б один звук «мрр»… я особисто запечу тебе в круасан!
— Зрозумів, — прошепотів Валеррр’ян, намагаючись не дихати надто голосно. — Ніякого мурчання. Тільки страждання і миття посуду.