Глава 3

— А... де ключи? — перелякано дивиться на крадія Сара.

— Ай яй яй, — хитає головою. — Невже вони десь загубилися? — наближається до дівчини не звертаючи уваги на Грека. Розуміє, що чоловік переляканий до смерті і не чекає від нього загрози. Нахабно кладе одну руку на кермо, а іншою бере прядку шовкового волосся. — Яка ж ти солодка, — закочує очі, вдихаючи їх аромат. — Можливо варто звернути увагу на нормального чоловіка, а не на те нещастя, — жестом вказує на непорушного чоловіка позаду.

— Не треба, — пищить жінка, адже розуміє його натяки.

— Та чого ти, — сміється з усієї сили хапаючи за груди.

— Ай, — скрикує та цілить кулаком йому в ніс.

— Ах ти ж, с..! — кричить та у відповідь б’є по щоці. Через що вона вдаряється о кермо.

Нарешті Грек оговтується. Крики приводять його до тями. Він нарешті розуміє, що до його дружини, нехай вони і розлучаються, чіпляється покидьок. Вона досі його жінка і ніхто немає права ображати її.

— Чуєш ти, — опиняється поруч з викрадачем.

— Що? — повертається до нього та тягне губи, утворюючи оскал, і показує декілька золотих зубів.

Не відповідаючи Грек вдаряє його так, що той розвертається на дев’яносто градусів та падає на машину. Миттєво витягує Сару з авто та змушує бігти за ним.

— Уб’ю! — кричить їм у слід нападник.

Вони добігають до бару та ховаються в закутку між двома будинками. Чоловік впевнений, що там є вихід, але на них чекає глухий кут.

— Що нам робити? — тремтить Сара. Стоїть зі спини чоловіка і відчуває себе захищеною.

— Сюди, — тягне її в бік дверей будівлі. Вони виявляються не зачиненими, тож подружжя може сховатися від переслідувача.

Вони йдуть тісним коридором. З кожним кроком їм здається, що стіни звужуються і скоро затиснуть у кам’яні тиски. Сара тримає руку чоловіка, так значно легше подолати страх. Дякує йому за порятунок. Поки що подумки, але обов’язково скаже в голос.

— Нарешті, — перегороджує їм дорогу кремезний чоловік в чорному костюмі.

— Що? — кліпає очима Сара, а Грек міцно стискає її долоню. Їм здається, що вони потрапили в пастку і тепер їх не врятує ніщо.

— Лейла та Нік? — підіймає він одну брову.

— Ми? — продовжує кліпати жінка.

— Ви що, обкурилися? Якщо зараз не підете на сцену, то залишитеся без копійчини і заплатите неустойку за те, що вже в котрий раз не приймаєте замовлення, — погрожує чоловік та відчиняє двері з боку,  запрошуючи їх увійти.

Вони роблять крок в кімнату. Можливо шок змушує це зробити, а можливо передчуття неминучої розправи над ними. Якщо вони зізнаються, що не ті за кого їх приймає цей кремез, то опиняться на подвір’ї, а там той крадій, котрий по головці не погладить.

— Перевдягайтеся і на сцену, — звук дверей, що зачинилися.

— Тепер я розумію, що відбувається, — помічає флаєр на трюмо з дзеркалом.

— Дай погляну, — Сара бере до рук ламінований листок. З нього вона розуміє, що Лейла та Нік це стриптизери, які повинні сьогодні виступати в цьому закладі. — Капець.

— Давай спробуємо, — підморгує чоловік. — Пам’ятаєш, як ми запалили танцпол в Маямі?

— То зовсім інше, а тепер ми невідомо де. В непримітному клубі посеред поля та ще й нас переслідує крадій, котрий тепер хоче вбити, — безсило сідає на пуф жінка. Хочеться плакати від відчаю. Вона думала, що сидітиме на своєму м’якенькому дивані, питиме Мартіні та дивитиметься якийсь фільм про кохання. Сьогодні День Валентина і по ТВ транслюють багато історій про закоханий. А що має — жах!

— Не розклеюйся! — обіймає її за плечі. — Ти сильна і впораєшся з цим. Ми разом впораємося.

— Ти так думаєш? — підіймає на нього червоні очі.

— Я впевнений, — вирівнюється у весь зріст та гордовито виставляє груди. Дивиться в її очі, котрі палають вогнем та усміхається. Давно не бачив в ній такого запалу. Так сумував за цим.