Глава 2

— Я ж казала тобі, казала, — чує плач Сари крізь гул у вухах. Вона трясе чоловіка, котрий на мить втратив свідомість. — Так ні ж, героя хотів показати. Показав? Що тепер?

Грек підводиться і намагається зрозуміти де вони і що відбувається? Холодок проходиться шкірою, він тремтить. Сара допомагає чоловіку встати і виводить з-під мосту.

Під світлом місяця чоловік розуміє чому так різко стало холодно, адже він майже голий. Черевики, рвана сорочка та труси. Добре, що в них теплі зими, не такі холодні, як в інших країнах, бо тоді б перетворився на крижинку.

— Де мої речі?

— Той волоцюга поцупив.

— А що ти? — прискіпливо дивиться на заплакане обличчя Сари.

— А що я? Кричала.

— Ясно, — видихає чоловік та йде куди очі глядять.

— Почекай, Грек. Куди ти йдеш? — наздоганяє його. — На, хоч куртку вдягни, — протягує його шкірянку. Добре, що та так і залишилася в її руках після перев’язки.

Не звертаючи уваги на пекучий біль в руці, вдягає куртку та продовжує йти, мов метелик, на світло ліхтаря.

— І куди ми підемо в такому вигляді? — не тямить нічого жінка.

— В порівнянні зі мною, ти виглядаєш нормально. Якби якось допомогла, то не був би схожим на збоченцем, котрий розгулює містом без штанів.

— А що я могла зробити? Та якби ти не пішов до того волоцюги, то нічого подібного не трапилося, — знову сипле обвинувачення з уст.

— Годі, набридла! — різко зупиняється та з погрозою в очах дивиться на Сару. — Якщо не закриєш свого рота, то залишу тебе саму. Помовчи, будь ласка, щоб я обдумав, що робити.

— І вгодило мене вийти за тебе заміж! — кричить на останок та опускає голову. Розуміє, що сама не впорається. Могла б звісно зайти в найближчий будинок та попросити про допомогу, але навряд чи її сприймуть за нормальну людину. Виглядає, м’яко кажучи, не дуже: розтріпане волосся, брудні туфлі та сукня і розірвані колготки з раною на коліні, бо декілька разів впала, коли тікала від божевільного діда.  Ще й три нігтя зламала в цьому божевіллі!

Скільки вони йшли не знають. Грек навмисне направився в протилежному напрямку від будинків, адже не знав, що там на них може чекати. Скоріш за все той дід подумав, що вони крадії і їм доведеться провести ніч у відділку, поки виправдають себе. Зараз же потрібно знайти магазин, чи заправку і зателефонувати брату, котрий допоможе. Немов навмисно на їхньому шляху жодної потрібної будівлі, саме поле.

Через деякий час вони помічають вивіску бару, магазин та заправку. Хоч це не жилий район, а так, невеличка до заправка для мандрівника, але тут є в кого просити про допомогу.

— Нарешті, — полегшено видихає Грек. — Зараз зайдеш в середину та зателефонуєш Алексу.

— Ти знущаєшся? Подивись на кого я схожа, — обурюється.

— Я взагалі без штанів, — вказує жестом на голі ноги.

— Добре, — видихає, розуміючи, що іншого виходу немає. В тіні вони наближаються до закладу. Сара помічає пожежну колонку та наближається до неї, щоб хоч якось привести себе до ладу. Відкрити її голими руками, звісно, не вийде, але рятує калюжа поруч.

Грек, усміхаючись, дивиться на жінку, котра намагається вимити руки в крапці води та пригладжує закуйовджене волосся. Також знімає порвані колготки та поправляє сукню. Тре її так, ніби хоче випрасувати.

— Обличчя чисте? — зробивши все можливе, підводиться.

— Не Дженіфер Лопес, але не погано, — усміхається Грек.

— Ну тебе, — невдоволено струшує головою та робить крок вперед.

— Стривай, — зупиняє його Сару, адже бачить неподалік їхню машину.

— Невже це наша машинка? — від радості скрикує та хоче бігти до неї.

— Почекай. А якщо крадії неподалік? Потрібно навколо гарно роздивитися, — притискає її до себе. На мить заплющує очі вдихаючи такий звичний, але забутий, аромат дружини.

Сара відстороняється, озираючись.

— Нікого. Ходімо швидше, бо я вже засумувала за нашим домом, — впевнено крокує до авто.

— Нашим? — невдоволено хмикає Грек. — Здається хтось нещодавно кричав, що стіни тиснуть і кожна хвилина в ньому викликає нудоту.

— То від твоєї присутності, — не озираючись, відповідає. Пурхає, мов той метелик. Кілька кроків відділяють її від машини. Зовсім скоро вона опиниться в своєму будинку та прийме ванну з запашною пінкою.  

Підходить до авто та береться за ручку, щоб відчинити дверцята.

— Агов, — крик позаду. Обидва повертають на голос та впізнають одного з чоловіків, котрі викрали їх машину.

— Взагалі знахабніли, — підходить ближче. — Геть звідси!

— Пробачте, переплутали авто, — чоловік примирливо підіймає руки в гору. Він розуміє, що це небезпечні люди і не хоче вступати у суперечку.

— Е, ні, — втручається Сара і як чоловік не підморгує їй та вона не звертає уваги на натяки. — Це наша машина і ти її вкрав!

— То це ви? — хижо усміхається та наближається впритул. — Тоді ви виглядали значно краще, — сміється.

— Ми лише хочемо повернути свою машину і спокійно поїхати додому, — її голос стає тихим, адже цей чоловік лякає, а його обличчя в шрамах викликає тремтіння в усьому тілі.

— То їдьте, любі, їдьте, — рже той та жестом вказує на машину.

— Можна? — наївно вірить йому жінка.

— Та звісно. Ми деякий час користувалися нею, а тепер повертаємо власникам.

— Дякую, — радіє Сара та намагається намацати руку Грека, щоб сісти в машину. — Ходімо вже, — тягне чоловіка, але той непорушно стоїть та вивчає крадія. Розуміє, що не може все бути так просто, тож прокручує всі можливі варіанти втечі.

Сара вирішує сісти в машину, а потім вже якось заманити туди чоловіка. Розуміє тільки одне, що треба швидше їхати якнайдалі.

Відчиняє двері і сідає на водійське місце. Не розуміє чому Грек тягне, але робити крок назад не хоче. Якщо він зараз не сяде, то поїде без нього. Там викличе копів і нехай вони вже самі розбираються з усім цим.