Валентинівські пригоди

Глава 1

— Не поганий район, — дивиться у вікно Сара.

— От бачиш, а ти не хотіла їхати, — хмикає чоловік. — Я казав, що мій брат порядна людина і не запропонує тобі погане житло.

— Звісно, — закочує очі. — Певно і дружину тобі вже знайшов.

— Не починай! — невдоволено відповідає, зупиняючись біля потрібного будинку.

— Що не починай!? — обурюється Сара. — То живи тут, а я залишуся в будинку де робила затишок та вкладала всю душу.

— Взагалі-то, той дім купували мої батьки, тож...

Не встигає договорити, як дверцята відчиняються та міцна рука витягує молодика на зовні.

— Агов, — хоче запротестувати, але помічає злий погляд та пістолет у руці. Той хижо виставляє на показ золоті зуби, відштовхує чоловіка та сідає на місце водія.

З іншого боку опинився ще один чоловік та виштовхав жінку.

— Дідько! — кричить Сара дивлячись у слід машини, що мчить по дорозі. — Нас пограбували!

— Припини істерику! — кидає він злий погляд на, поки ще, дружину.

Вона відкриває рота для заперечення, але не встигає нічого сказати, бо за спинами чують лайку. Озираються та бачать чоловіка похилого віку, котрий шкутильгає в їх бік.

— Нас пограбували, — підіймає руки до гори та робить крок вперед, але його голос приглушає свист пороху з рушниці старця.

Страх бути застреленим бере гору над розумом і Грек розуміє, що треба тікати. Хапає дружину за зап’ясток та тягне в невідомо напрямку. Вона вперше, за останній місяць, не пручається та покірно біжить за чоловіком, адже й сама розуміє, що той старий пристрелить без роздумів та не буде розбиратися хто вони і що тут забули.

Крик залишається десь по заду, але вони не припиняють бігти. Коли Грек помічає невеличкий місток, то впевнено тягне жінку під нього, щоб там сховатися.

— Ти впевнений, що той божевільний нас не бачив? — хекає дівчина опираючись руками о коліна. Здається, так легше перевести подих та вгамувати тремтіння всього тіла.

— Навряд чи, — намагається рівно тримати спину, щоб не показувати їй, що також втомився бігти. — Ой, — скрикує, відчуваючи біль у руці.

— Невже бік прихопив? — скептично підіймає кутик губ.

— Якщо я не ходжу до тренажерки, то це не значить, що кволий, — намагається не реагувати на колючки Сари і в темряві роздивитися що там. Біль не вщухає, а навпаки, посилюється і відбирає руку. Торкається до передпліччя та відчуває липку рідину на місці рваного рукава. — Здається, мене підстрелили, — якось спокійно вимовляє. Сам того не очікував від себе. Певно, в нього шок від стрілянини.

— Ти хочеш мене розіграти? — глибоко видихає та скептично дивиться на чоловіка.

— Та ну тебе, — намагається стягти куртку, щоб роздивитися рану.

— Дай гляну, — Сара різко хапає руку Грека чим причиняє йому біль.

— Иии, — зціплює зуби від болю.

— Пробач, — відсмикує руку немов від вогню. — Думала ти знущаєшся.

— Робити мені нічого, — невдоволено відповідає та розвертається до неї спиною. Намагається сховати поранену руку, щоб знову не зробила боляче.

— Дай допоможу, — бачить, як вовтузиться чоловік та робить крок до нього. — Я обережно, — бере куртку та легенько знімає. Очі звикли до темряви і тому жінка може роздивитися рану.

— Що там? — стримує занепокоєння в голосі. Хоче здаватися безтурботним, щоб дружина не звинувачувала його в безхарактерності.

— Нічого страшного. Невеличка подряпина. Зараз перев’яжемо і до лікарні, — пом’якшує свій тон Сара, адже бачить, як чоловік тримається і терпить біль. Нічого серйозного, здається, немає, але це рана, котра завдає неприємного болю і вона це розуміє. Озирається, ніби тут може з’явитися лікарня, або ж потрібні речі для перев’язки.

— На, — протягує відірваний рукав сорочки.

— Швидко ти, — дивується.

— Я ж розумію, що ти не зіпсуєш заради мене свою дорогоцінну сукню, — хмикає.

— Не роби з мене мегеру, — фиркає. — А якщо і пожаліла б, то вона коштує близько тисячі баксів.

— О, то я тепер розумію чому в нас постійно не вистачало грошей.

— Звісно, все витрачала тільки я і всі твої походи до бару були безкоштовними! — закипає вона від злості і під впливом емоцій так сильно зав’язує пов’язку на рані, що Грек скрикує.

— От ти не можеш, щоб не вжалити! — обурюється чоловік.

— А не треба мене дратувати, — відвертається від нього. Якби знала, як звідси вибратися, то ні на секунду не залишилася б з чоловіком поруч. Бісить!

Неподалік них щось заворушилося. Від переляку Сара в стрибку опиняється за спиною Грека. Боїться поворухнутися і ледь визирає, ховаючись за чоловіком.

— Ходімо звідси, впевнена, що нас вже не переслідує той дід, — шепоче йому на вухо.

— Хто там? — стискає він кулаки. Розуміє, що повинен дізнатися і показати дружині, що не такий вже слабкодухий, як вона вважає.

— Припини, — тягне за руку. — Не потрібно геройствувати.

Грек не слухає та йде на шурхіт. Бачить силует людини, котра встала з холодного бетону.

— Вам потрібна допомога? — підозрює, що це може бути волоцюга, але виховання не дозволяє кинути людину, котра може бути в біді. Той не поспішає відповідати, хитається, явно п’яний або каліка. Грек не наважується підійти ще ближче.

— Та ходімо вже! — приводить до тями голос дружини.

Чоловік вирішує вчинити так, як просить Сара. Невідомий мовчить, а отже не потрібно його турбувати. Розвертається, щоб вийти з укриття, але не встигає, бо удар по голові валить чоловіка на бетон.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше