Розділ №14. Невдале пророцтво

Варто було Вайленсу перевести на мене погляд після цих слів, як я мало не впустила кулю з рук. Резонатор загудів від моїх емоцій, але я швидко вгамувала їх, щоб ніхто не помітив. Але не там то й було. Флай якраз застав цей прекрасний момент й встав з нагрітого місця, щоб допомогти мені. Як він думав, звичайно. 

— Якщо ти так нервуватимеш, то залік точно не здаси йому, — прошепотів він, стаючи впритул та перехоплюючи своїми руками мої долоні. По шкірі майнула хвиля тепла і праведний жах. — Дихай, Рідлі. Вб’єш мене потім, добре?

— Із задоволенням. В мене на це стільки причин є, що я навіть не знаю, яку саме мені обрати, — іронічно пробурмотіла йому, відчуваючи вологе дихання коло свого вуха. Ця “валентинка” не додумалась ні до чого кращого, як обійняти мене й тримати кулю в цій позі аби я не втекла. — Тобі подобається мене злити?

— Не подобається, — хилитнув він головою в заперечення, але потім додав — “Мені жахливо подобаєшся ти. І це мене злить більше, ніж твоє божественне буркотіння й стрибки настрою”. — Послухай, Рідлі… Я не знаю, що відбувається зараз у твоїй голові, але…

Пауза затягнулася настільки довго, що я навіть не помітила як в наступну мить десь з-за наших спин пронеслася жахлива силова хвиля, збиваючи нас з ніг. Вона знесла на своєму шляху і мене, і Вайленса, який встиг люб’язно впасти першим й схопити мене в обійми, щоб я не забилася. І навіть резонатор із нашими сумками. Мої губи від сили поштовху ледь ковзнути по щоках “валентинки” і я на очах стала червоніти, поки він зі всієї сили притискав мене до себе.

— Ти ціла…? — злякано перепитав він, оглядаючись по сторонах. — У Торіель вибухнув резонатор… 

— Ціла, — ніяково констатувала, шкодуючи, що таки не вдарилась головою об підлогу. Напевно у тому випадку було б значно легше прийти до тями, ніж зараз — прокручувати в пам’яті як я його ненароком поцілувала. — Пусти мене.

— Ти чер… — запнувся він, прибираючи пасмо з мого обличчя та завмираючи на місці. — Червона вся… в цій клятій аудиторії…

Вайленс полегшено видихнув й мало не розсміявся, поки я вибиралася з його рук. Йому було так смішно, що тепер на нас витріщався весь потік! А от мені було вкрай не весело. Тому що він передбачив те, що станеться. Невже моя валентинка виявилась дійсно пророком? Але як таке взагалі можливо? Їх завжди було одиниці! І вони аж ніяк не навчалися у звичайних академіях. 

Поки я розгублено намагалася усвідомити вчинки Вайленса через призму нової інформації, містер Клок вийшов зі свого підсобного приміщення та втомлено потер перенісся. Його цупкий погляд зачепився за Торіель, яка тримала в руках шматочки розбитої кулі, а потім із якимось жалем повернувся до нас. Професор повільно підійшов ближче, розглядаючи моє обличчя, а потім промовив:

— Міс Сноу, ваші накопичувачі зламалися від силової хвилі. Тому рекомендую вам якнайшвидше дістатися до своєї кімнати та пошукати їм заміну, — прошепотів Каллус, а я шоковано доторкнулася вух й відчула тріщини на камінцях. — Містере Флаю! Вашій напарниці погано. Відведіть її в кімнату. Я повідомлю інших викладачів, що вас не буде на заняттях. Тому йдіть. А от ви, міс Торіель, своєю бездарністю, зіпсували річ, яка коштує цілий статок. Тому найближчі два місяці, це місце стане Вашим особистим кошмаром. 

Професор ще щось казав, але я вже не чула. Всередині мене підіймалася паніка, яка змушувала кинути все й бігти з аудиторії зі всіх сил. Камені сипалися настільки швидко, що варто мені було дістатися кінця коридору, як неперервний потік думок мало не збив мене з ніг, розчавлюючи голову. Чужі голоси були настільки гучні, що здавалося ніби вони от-от розірвуть мене на частини. Я накрила долонями вуха, щоб хоч якось вгамувати їх, але було пізно. З незвички шквал думок викликав перевантаження і в очах стало темніти.