Розділ №13. Моя суцільна проблема

Йти коридорами академії, коли за тобою на відстані рівно двох метрів слідує «живе прокляття», виявилося куди складніше, ніж я собі уявляла. Вайленс був схожий на грозову хмару, що застрягла в просторі: він не міг наблизитися, не міг заговорити, але його присутність тиснула на мою підсвідомість не гірше за якийсь вантаж. Мої навушники працювали на повну потужність, відсікаючи зайвий шум, але я все одно відчувала його. Не вухами. А десь під шкірою наче вирувала магія й нахабно змушувала думати про нього.

Двері кабінету артефакторики  нас зустріли запахом розплавленого срібла та суміші різних металів. Професор Каллус Клок, чоловік із механічним протезом замість лівого ока, уже стояв за своєю кафедрою, перебираючи дрібні шестерні. 

— Заходьте, заходьте, — проскрипів він, не підіймаючи голови. — Сьогодні ми працюємо з емпатичними резонаторами. Шукайте свої пари. І нагадую: якщо хтось сьогодні підірве стіл через свою кволу нервову систему, то прибиратиме уламки власноруч до наступного  місяця! 

Погрози викладача зробили свою справу і я поспішила пройти до свого звичного столу в кінці аудиторії. А от Вайленс, знову мало не врізався у повітряну стіну й зупинився рівно за два метри. Він стояв посеред проходу, тримаючи руки на грудях, поки інші студенти обходили його, кидаючи косі погляди.

— Містере Флай? — містер Каллус нарешті підвів погляд, і його механічне око з дзижчанням сфокусувалося на хлопцеві. — Ви вирішили сьогодні працювати в режимі спостерігача чи, можливо, все ж таки зволите сісти поруч зі своєю напарницею?

Вайленс лише безпорадно відкрив рот, але не знайшов, що відповісти та змовчав. Певно, не хотів вдаватися у наші любовні прокляття. Тільки красномовно кліпав на мене своїми величезними сірими очима, поки я шепотіла під ніс, щоб він нарешті всівся поруч й міг говорити. Але перш ніж до нього дійсно, що прокляття зняте, прогриміло:

— Міс Сноу! Покажіть, будь ласка, своєму колезі по нещасті, куди сісти. Бачу, що наше завдання якраз станеться вам у пригоді. Ви ж хочете залік?  — буркнув він, перегортаючи сторінки старої книжки й зачиняючи магією двері в аудиторію. — І надалі, не вплутуйте свої особисті справи у робочий процес. Артефакторика потребує холодного розуму. Тому всі емоції залишайте за дверима. 

— Перепрошую, містере Каллус, — присоромлено опустила очі та смикнула Вайленса, щоб він  сів поруч. Сваритися саме з цим викладачем мені категорично не можна було. Він добряче допомагав мені справлятися з даром і без його допомоги я б так і ходила без навушників. — Це більше не повториться. 

Чоловік лишень схвально хитнув головою та пішов працювати далі, роздаючи завдання. Варто було невеличкому листочку опуститися на стіл, як я дістала з шухляди столу невелику скляну сферу та стала діяти за вказівками, поки Вайленс мовчки сидів навпроти. Він не міг говорити, але його думки... о, його думки зараз ревли в моїй голові, навіть крізь захист! Й коли професор покинув аудиторію у справах, у своїй голові пронеслося:

“Це не Сніжинка, це моє особисте прокляття…! Більш незрозумілої дівчини я ще ніколи не зустрічав… От як так можна? Пів години тому ладна була наказати мені закопати себе на кладовищі, а зараз сидить на парі та працює, ніби нічого не сталося…Божевільна…!” — прогарчав він, а я мало не розсміялася від цих його слів. Значить брехати мені можна, а мені закопати його — ні? І це ще я несповна розуму? 

Поки я нахабно підслуховувала його думки й давилась сміхом, зберігаючи кам’яне лице, Вайленс Флай нахабно халтурив. Було видно, що артефакторика не викликала у ньому поривів пристрасті таких, як це робили зомбі, а тому пів пари він нахабно щось писав у невеличкому блокноті. Мені навіть здалося на якусь мить, що його очі ніби спалахнули сріблом кілька разів. Тому я вирішила його все ж таки перепитати:

— З тобою все добре? 

— Що? — не зрозумів він про що я та став оглядатися по сторонах так, ніби тільки-но прокинувся. 

— У тебе очі сріблом засвітилися, — спробувала пояснити йому. — Якщо ти нервуєш, то краще не підходь ні до кого. А то куля може вибухнути. А це зайві проблеми. 

“Ти і є моя суцільна проблема” — відказав він подумки й сховав блокнот у прочинену сумку. — “І я гадки не маю, що має статися такого, щоб ти розчервоніла лежала на мені посеред цієї клятої аудиторії!”