Розділ №6. 1. Обійми на кладовищі

— Вітаю вас, любі адепти! Сподіваюся, ні в кого там серце не стало після сьогоднішнього заліку? — почувся глузливий голос містера Дезмонда, посилений магією. — Якщо стало, я люб'язно можу попросити містера Лонга провести вам серцево-легеневу реанімацію, й занести на ручках в крило цілителів! Тільки чур потім не верещати, коли воскреснете! В моїх приятелів доволі чутливий слух!

Від картини, яка пронеслася в моїй голові, я нервово стрепенулася й ігноруючи невпевнений погляд Вайленса сунулась на волю. Залишатися ще довже між склепами мені не хотілося. Й тим паче в обіймах своєї "валентинки". Очевидно, що зізнаватися він навіть не планував, тому я рішуче сунулась в бік виходу, поки магістр й далі розпинався:

— Так ось, любі мої адепти! Всі, кого до мене не привели мої товариші — отримають залік. Можете піти в їдальню й відсвяткувати! А от ті, кого до мене принесли на ручках — ходитимуть сюди повторно, аж поки не посивіють! Й повірте мені, ви здаватимете мені залік, аж поки це не ви будете ховатися, а зомбі від вас тікатимуть під землю!

Ага. Прямісінько як від нього? Як же добре, що я не буду в числі цих щасливчиків! Й навіть той факт, що я пів години провела в обіймах Флая, на фоні цієї новини не виглядав таким паршивим, як мав би. Ще б артифакторику відсидіти...

— Сноу! — чувся голос за моєю спиною. — Та стій же ти!

— Надумав мені розповісти щось? — зупинилася на кілька секунд, мило кліпнувши очима та вдаючи з себе дурепу. Навушники на диво працювали гарно, й тому я могла лише здогадуватися, про що саме думав цей безсовісний. — Якщо ні — я пішла.

— Я не можу тобі сказати те, чого й сам не знаю, — все ж таки наздогнав він мене знову й став йти поруч. — Тим паче, коли не знаю що саме ти хочеш почути від мене.

— Скажи мені, що підеш та скасуєш це прокляття, Вайленсе. І розбирайся в своїй голові скільки влізе, — вперто відказала йому. — Я не хочу бути чиєюсь маріонеткою та ще й невідомо у якій виставі. Тому просто зупинися на цьому.

— А якщо я не можу? А якщо я тобі скажу, що маю бути поруч з тобою? — ніяк не вгамовувався хлопець, поки моя нервова система на останній клітині тримала себе в руках.

— Не правильна відповідь, Флаю, — відрізала. — "Маю" і "хочу" — це різні речі. Тому краще зупинися зараз. Інакше це нічим хорошим не закінчиться.

— Про що ти?

— А ти не знав...? — кровожерливо посміхнулася.  — У цього прокляття є мила побічна дія. Оскільки ти моя валентинка, ти не можеш піти проти моєї волі. Тому найближчі пів години навіть не здумай говорити зі мною та підходити ближче ніж на два метри.

Прокляття Воліана відізвалося в мені нудотою, а Флай ніби врізався у невидиму стіну. Він розтулив рота аби щось промовити, але міг лише ковтати повітря ротом, як риба. Шкода, що не можна було змусити так замовчати всю академію.