Розділ 4. Співвідношення вальдорфської педагогіки і православ'я

а) Вальдорфська педагогіка і антропософське суспільство

Про антропософію і культ Штейнера на початку ХХ століття писали В.В.Зеньковський, видатний психолог і педагог російського зарубіжжя, а так само Н.Бердяєв, видатний релігійний мислитель.

Н.Бердяєв розглядає антропософію у своїй статті "Теософія і антропософія в Росії" як витік з теософії і результат діяльності теософів.

От що він пише: "Плин того типу, що я хотів би характеризувати, лише умовно можна назвати релігійною думкою. Воно не має окремих видатних представників у російській літературі і його не можна визначити по одному якому-небудь мислителю.[1] Ми не зустрінемося тут із психологією індивідуальної думки, [як у Булгакова і Мережковського], але постараємося розкрити психологію думки типової і безособової. Засновником теософічного суспільства була чудова російська жінка Е.П.Блаватська, але сам теософічний плин не може бути названо характерно-росіянином, істотним для нашої релігійної думки. І якщо я все-таки хочу говорити про теософію в характеристиці типів релігійної думки в Росії, то тому тільки, що теософія починає відігравати значну роль у російському духовному житті, у культурному нашом колі, і роль її, безсумнівно, буде зростати. Теософія, і її найголовніший різновид - антропософія - своєрідно переломлюються в російській душі. Російський теософ по духовному складу мало походить на теософа німецького або англійського, і нерідко можна відкрити в ньому риси апокаліптичної настроєності, зовсім далекої західної теософії і навіть суперечливих основ теософічної доктрини. Вдивляючись у релігійні шукання нашого часу, тому вже не можна пройти повз теософію, що для відомих колів сучасного культурного суспільства легше всього перейти до релігії на ґрунті теософії. На теософічному шляху потрібно менш усього інтелектуальних жертв і зречень. Не потрібно відмовлятися від навичок раціональної думки, від культурних звичок, можна примирити всякі протилежності. Популярна теософія погоджується бути природним доповненням до позитивної науки і позитивної культури, розширенням натуралізму на нові плани. Теософія не представляє тип творчої релігійної думки і, очевидно, не претендує на творче значення. Теософія боїться творчих натур і відштовхує їх від себе. Теософічна література є лише популяризація древньої мудрості, переданої через учителів. Теософія, насамперед, ставить собі педагогічні, а не творчі задачі. І важко знайти серед теософів творчих мислителів. Середній рівень теософічних книг дуже невисокий. Теософи бояться самостійної думки і мало цікавляться різноманітним творчим процесом, що відбувається поза їхнім колом. Замкнута гуртківщина дуже характерна для теософічного й антропософічного середовища. І все-таки потрібно сказати, що теософія відповідає якимсь дуже глибоким потребам сучасної людини, глибоко незадоволеної офіційною наукою, офіційною філософією й офіційною релігією. Поширення теософії є симптом кризи офіційного знання, в основі якого лежала б не відвернена філософема, а конкретна міфологема. І теософія популяризує, нерідко в сухій і нудній формі, великі міфотворчі знання колишніх часів. Теософія є сучасний гностицизм, вона хоче дати душі людській не релігійну віру і не відвернене наукове знання, а цілісне премудре знання. Душа сучасної людини на відомій ступіні розвитку жадає премудрого знання, не вдоволена ні наукою, ні релігійною вірою. Але  чи можна визнати сучасну теософію, як вона представлена в теософічній літературі, вищим гнозисом?".[2]

 Потрібно помітити, що на той час про антропософію малися лише приблизні дані, що і стало результатом невірного науково-дослідницького погляду на антропософію.

Вона ніяким чином не є витіканням теософського окультного вчення, хоча це і не означає, що сама антропософія не є чистої води окультизмом. Про те, що антропософія не є підрозділ теософії говорить хоча б той факт, що Р.Штейнер практично ненавидів теософське суспільство, і вважав порятунком людини те, коли переконає її в неістинності їхніх поглядів. Скажімо, приміром, він дивився на теософське суспільство так, як християни дивляться на єретичне суспільство. Недарма багато теософів пішли по сліду за думками Штейнера й створили особливе суспільство з "вірними" поглядами. Штейнер їх охрестив, по імені своєї "духовної науки", свій напрям думок він називав антропософією, а суспільство, отже, назвав антропософським. Але не будемо докладно тут розбирати, оскільки це вже описано в першому розділі даної роботи. Скажемо лише, що факт залишається фактом, антропософія не є еманацією теософії, але лише еманацією окультних думок Штейнера.

В.В.Зеньковський у своїй праці "Проблеми виховання у світлі християнської антропології" пише главу "Навчання про людину в антропософії", де більш докладно розбирає антропологію Штейнера. Звичайно ж, як християнський віруючий, він у своїх позиціях абсолютно правий, наприклад, у даній роботі використовується Штейнерівське визначення "духовної науки", як "науки" про темну духовність у людині, або вірніше сказати В.В.Зеньковський дав характеристику цьому вченню, як бісівському, абсолютно протилежному та противному християнству.

В.В.Зеньковський у короткому екскурсі  вчення про людину в антропософії писав: "Антропософія себе так і іменує – „духоведение” (наука про дух), хоча вона є, як ми побачимо далі, вченням про темну духовність у людині: антропософія не знає таємниці людини в його цілісності й у його особистому відношенні до Бога, а базується лише на тім, що ми надалі  будемо іменувати темною духовністю. Те, що в духовному початку, як воно виступає в людині після гріхопадіння, виявляється істотне роздвоєння, що вимагає розрізнення темної і світлої духовності в людині, це зізнавалося усіма, хто писав про духовне життя, але ніколи чітко не формулювалося. Поява антропософії спонукає до самого гострого і чіткого розрізнення природної і благодатної, темної і світлої духовності, тому що антропософія прагне визначити шлях людини, цілком спираючись на природну духовність, і тільки на неї, тобто не зв'язуючи духовний розвиток із благодатною допомогою згори. Тому що антропософія побудувала свою особливу педагогіку,[3] що  одержала своє застосування в школі у Вальдорфі, і тому що вся система Штейнера побудована формально на тім же принципі, що і пропонована нами система (Зеньковский має наувазі методи пропоновані їм у книзі: "Проблеми виховання у світлі християнської антропології"), то я вважаю за необхідне дати короткий нарис вчення про людину в антропософії.