Вступ

Актуальність теми. Важливість вивчення діяльності вальдорфських шкіл на Україні пов’язана з актуальністю релігійних питань серед населення. Підвищення рівня релігійної культури та церковної обізнаності є одним із найважливіших напрямків духовного розвитку українців. Тому висвітлення релігійного підґрунтя при вивченні методики викладання та виховання в вальдорфських школах є дуже важливим.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлюється також наявністю науково-методичного експерименту «Розвиток вальдорфської педагогіки в Україні», який детально висвітлюється в Додатку 4. Вплив цього науково-методичного експерименту відіграє важливу роль на духовний розвиток українського школярства.

XX століття, як ніяке інше, багате системами педагогічної науки. Ці системи продовжували традиції педагогів минулих століть, а нерідко бували й оригінальними. Але що характерно для педагогіки XX сторіччя - це дехристианізація загальноосвітньої школи. Цей процес почався на Заході, але після жовтневого перевороту перейшов і до нас. Така, позбавлена доброго кореня, освіта принесла свої дикі плоди. Сучасний антихристиянський напрямок більшості людей є прямий наслідок такої навчальної системи. Адже якщо Бога немає, то все можна. Система моралі, що не визнає існування надмірного Бога-Судді, не може виростити доброї, істинно моральної людини, і тому з роками жити стає все тяжче і страшніше.

В цілому, протягом  XX століття склалися п'ять основних напрямків педагогіки: 1) традиціоналістична або парадигма "знань" (поганий учень - незнаючий учень); 2) технократична прагматична парадигма (ціль - дати людині практичні, професійні знання та навички); 3) бихевморальна поведінкова парадигма (ціль - сформувати правильні форми соціальної поведінки людей); 4) гуманістична парадигма (виховання моральної людини); 5) теологічна парадигма (сукупність методів, які використовують в церковній педагогіці)[1].

До цих п'яти напрямків, прийнятих вченим світом, мабуть необхідно додати ще одне, а саме, окультне.  Метою цієї праці  є показати, що вальдорфська педагогічна система небезпечна в духовному плані. Вальдорфська педагогічна система має кілька визначень, що зустрічаються в різних світських підручниках, але вони не розкривають суті цього явища. Так, наприклад у психолого-педагогічному словнику говориться, що "вальдорфська педагогіка - це сукупність методів і прийомів виховання і навчання, заснована на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних та духовних факторів. Методологічні і дидактико-методичні основи вальдорфської педагогіки розробив Р.Штейнер. Задача вальдорфської педагогіки визначена ним як виховання духовно вільної особистості, здатної в індивідуальній творчості переборювати тенденцію суспільства до консервативного відтворення існуючих соціальних структур і стереотипів поведінки й у такий спосіб діяти на користь прогресу, мистецьки пробуджувати сховані в людині природні задатки"[2].  Вальдорфська система навчання характеризується тут позитивно, хоча і вказується її окультна, антропософська субстанція.

В іншому посібнику читаємо: "Вальдорфська школа (Р.Штейнер, Німеччина) вирішувала задачі всебічного розвитку особистості дитини за допомогою інтенсивної духовної діяльності. Тому школа орієнтувалася на автономне від соціального світу духовне життя дітей. Організація навчання будувалася на самоврядуванні: діяла рада, в яку входили вчителі, учні, батьки і друзі школи. Вчитель викладав усі навчальні дисципліни з першого по останній клас. При оцінці результатів навчання враховувалися головним чином тільки індивідуальні досягнення кожного учня. Головним напрямком діяльності школи став пошук нових форм емоційно-естетичного навчання та виховання. В моральному вихованні особлива увага приділялася методам і формам пробудження уяви і фантазії як протиотрути від дитячої жорстокості"[3]. Це визначення головним чином популістське, але навіть і воно показує небезпечні моменти педагогічного напрямку Штейнера і його послідовників. Як бачимо, вальдорфська школа орієнтована "на автономне від соціального світу духовне життя дітей", що не може сприяти вихованню життєздатної людини. Ця школа керується особливою радою з членів і "друзів" школи, являє собою якусь таємну організацію. Вони надто актуалізують індивідуальність учня і паралельно з цим учать мріяти, що в підсумку приводить до перетворення дитини в самозакоханого мрійника.

Ступінь вивченості теми. У релігієзнавчому контексті вальдорфській педагогіці надано дуже мало уваги. Актуальність проблематики обумовлена малою кількістю православних комплексних наукових досліджень які хоча б частково торкаються теми вальдорфської педагогіки та її релігійного підґрунтя. Із наукових праць можна відзначити підручники по сектознавству Олександра Дворкіна.  Також можна акцентувати увагу на деякі поодинокі публіцистичні праці присвячені цій проблематиці. Це, наприклад: інтернет стаття о.Андрія Кураєва «Вальдорфская педагогика: сделано в секте»; коротка апологетична праця о. Павла Хондзинского «Против Штейнера. О вальдорфской педагогике».

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами: дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі сектознавства Київської Духовної Академії і пов’язане із тематикою наукових досліджень кафедри. Зокрема, з апологетичними дослідженнями по теософії та антропософії.

Мета дослідження: з’ясувати глибоку внутрішню субстанцію, закладену Рудольфом Штейнером, а саме, виявити зв'язок між педагогічною системою Вальдорфської педагогіки та віросповідною школою Штейнера антропософією.

Основні дослідницькі завдання, які намагався вирішити автор для досягнення мети:

• дослідити історичні причини виникнення вальдорфської школи і вальдорфської педагогіки;
• проаналізувати особливості методики вальдорфської педагогічної системи;
• показати положення вальдорфських шкіл у сучасному світі;
• виявити духовну і психологічну небезпеку вальдорфської педагогіки.