7. Нові-старі люди

Фабрика вимагала закупівлі нового обладнання. Старе не годилося для Захарових амбітних цілей — з ним важко було налагодити пошиття люксової жіночої білизни для його брендових магазинів. Тут шили трикотаж, майже не працювали з мереживом, та ще й з дорогим. Підозрював, що доведеться не тільки в обладнання вкластись, але й у навчання персоналу. До того ж слід було закупити промислові генератори — поговорювали, що зима буде важкою.

Весь свій час Захар віддавав фабриці, окрім часу, який присвячував Руті або думкам про неї. Здебільшого саме думкам.

Після тієї першої ночі він поки що не торкався її. Дав їй кілька днів, щоб звикнула, а потім довелося багато часу віддати справам — кілька вечорів поспіль повертався пізно, коли вже спала. До того ж досі не знайшов нову секретарку, і це додавало дрібної роботи.

Захар все міркував про те, що потрапив у власну ж пастку. Хотів хорошу просту дівчину, до якої не прикипить душею, але натомість обрав ту, яка викликала у нього погано контрольовані спалахи ніжності.

Рута не була єдиною дівчиною, яка віддала йому свою невинність. Він був першим в Уляни, але й вона була в нього першою. Тоді ще нічого не знав про жінок і мало що вмів. Інша річ — тепер. Рута погодилася на його пропозицію, усвідомлюючи, що він, малознайомий, некоханий чоловік, стане її першим кроком у світ чуттєвої насолоди, у світ інтимного і незвіданого. Він не цінував би її вчинок менше, якби до нього у неї були хлопці. Однак розумно було б підібрати досвідчену і більш зрілу дівчину, а його, як не крути, зачепила саме Рута, його заводила саме вона.

Він зітхнув. Сидів у своєму кабінеті, переглядаючи каталоги з обладнанням, коли у двері постукали.

— Заходьте, — гукнув.

Мабуть, або знову хтось з бухгалтерії, або заступник щодо питань, які не встигли вчора обговорити.

— Добрий день, Захаре!

Той, хто просунувся у двері, здивував. Що Рутиному вітчиму тут ще треба?

— Добрий день. Приходьте.

Захар підвівся, щоб потиснути простягнуту руку, хоч не особливо був радий візитеру.

Харчук всівся на крісло навпроти його столу і покрутив головою, оглядаючи скромну, трохи старомодну обстановку. Захар вже думав, чи не привезти й сюди якось тітоньку, щоб облагородила кабінет, у якому тхнуло старою деревиною і було повно закутків, які неможливо очистити від пилу. Однак навряд чи тітка захоче ще раз пхатися в таку глушину.

— Як ваші справи? Як Рутонька?

Харчук улесливо либився, склавши руки на пузі.

— Все чудово. Рута обжилася, займається домом, більше тут не працює.

— Так-так, я вже чув. Вона матері розповідала. Ви нас так здивували… Ми думали, Рута ніколи собі нікого й не знайде. Тому й хотіли їй Дмитра посватати. Він старший, але має гарний будинок, має…

— Чому ви так думали? Рута — приваблива і розумна дівчина. Чому б це вона нікого собі не знайшла?

Її вітчим нервово завовтузився на місці, його посмішка стала ще більш нещирою.

— Просто вона у нас скромниця, ніколи не мала залицяльників.

— Що ж, я цьому радий. Мені пощастило, що ніхто інший не вкрав її з-під мого носа.

Захара починала дратувати порожня розмова, яка ні до чого не вела.

— Так-так, вам пощастило. І Руті з вами пощастило. До речі, ми могли б якось її навідати? Наталя скучила за дочкою, хвилюється, хоче побачити, як Рутоньці ведеться.

— Тоді заходьте в гості. Наприклад, наступного тижня. На вихідних.

— Дякую-дякую, зайдемо!

Рута не зрадіє. Він пам'ятав, що обіцяв захистити й відгородити її від вітчима. Проте найкращий спосіб позбутися людини — змусити її саму уникати зустрічей. Доведеться так і зробити.

Захар звів брови, даючи зрозуміти, що розмова завершилася. Але Харчук не квапився йти.

— Я чув, що ви шукаєте секретарку, — знову защебетав удавано лагідно. — Може, мою Іринку взяли б на роботу? Вона впорається, має досвід непоганий, зразу після школи мені з бізнесом допомагала.

— Тоді навіщо їй працювати моєю секретаркою?

— Досвід різний треба. Та й не тільки ж у мене під боком працювати, хоче вона трохи самостійності.

Захар підтис губи й подивився спідлоба на Харчука. Що це за новий викрутас? Все-таки старий лис хоче свою Іринку йому підсунути чи просто вирішив скористатися знайомством, бо їй справді потрібна робота?

— Гаразд, я можу дати їй шанс. Нехай приходить післязавтра на дев'яту. Випробовувальний термін — два тижні.

Губи Харчука витягнулися від задоволення.

— Дякую! Не пошкодуєте, моя донечка — розумниця.

— Подивимося. Не впорається — вибачте, але просто за гарні очі не триматиму на роботі.

— Звісно-звісно!

Рутин вітчим ще хвилину-другу вихваляв дочку, аж доки господар кабінету показово подивився на годинник.

— Піду тоді, не заважатиму. У вас, мабуть, повно справ.

Захар полегшено видихнув, коли нарешті залишився наодинці. Він міг би прямо послати Харчука подалі, попередити, щоб не з'являвся в їхньому з Рутою житті. Але це не його методи. Таких типів варто ставити на місце по-іншому. Нехай поплазує.

Смартфон на столі завібрував — прийшло сповіщення про те, що треба забрати з пошти посилку. Він уявив, як зрадіє Рута, і всміхнувся до телефона.

***

Рута знову заснула, не дочекавшись Захара. Він згадував, що до кінця тижня буде дуже зайнятий і приходитиме пізно, тож не чекала. Готувала вечерю і залишала теплою у духовці. Потім дивилася телевізор чи займалася чимось по дому, аж доки не лягала спати.

Дні були такими самими одноманітними, як і вечори, але завтра вперше за тиждень вона збиралася вибратись у селище. Хотіла сходити на невеликий продуктовий ринок і в супермаркет. Ще думала зайти до цуценят, та не хотілося потрапити комусь на очі на подвір'ї фабрики. Страшенно скучила за крихітками, але знала, що Захар доручив кухарці з фабричної їдальні годувати їх, тому не переймалася.

Крізь сон Рута чула, як прийшов Захар, завовтузився поруч у ліжку. Навіть здалося, що на секунду ткнувся носом у волосся на її потилиці й поцілував, але це цілком могло просто наснитися.