6. Зближення двох

Життя змінювалося так швидко, що Рута не встигала перевести подих. Першого ж спільного ранку Захар провів їй екскурсію домом, показав, що де, розповів, що любить і чого не любить у побуті. Дав гроші для купівлі продуктів та речей для дому.

Він виявився ще тим педантом і любителем чистоти. Крім того, любив здорову їжу, та й взагалі здоровий спосіб життя — займався на трьох мінітренажерах щоранку, лише зрідка дозволяв собі алкоголь, як цієї ночі, і ще рідше — некорисну їжу чи неохайний зовнішній вигляд. Його шафа була забита сорочками, штанами й піджаками з дорогих тканин. Рута вже й раніше зауважила, що він віддавав перевагу офіційному стилю. Думала б, що у сорочці навіть спить, але ні, цієї ночі переконалася, що Захар має піжаму з футболкою.

Розглядаючи дім і слухаючи настанови, вона подумала, що про самого Захара геть нічого не знає, на відміну від його побутових звичок.

— Все зрозуміла?.. Руто?

— А, так, вибачте. Все ясно.

Він якраз надягав піджак, дивився на Руту пильно, тож її задума не пройшла повз його увагу.

— Щось трапилося? Ти погано почуваєшся?

— Ні, все добре. Просто замислилася.

— Про що?

Повагавшись, вона відповіла:

— Про те, що нічого про вас не знаю.

— Про кого це «про нас»?

Захар здійняв одну брову, і Рута натяк зрозуміла.

— Про тебе. Вибач.

— Якщо про мене, то за вечерею поговоримо, спитаєш усе, що хочеш знати. Ходімо, час їхати.

Руті здавалося, що всі люди, яких вони зустрічають їдучи автомобілем на фабрику, витріщаються на неї у вікні. Вже на фабриці здавалося, що всі шепочуться за спиною, що всі все знають. Знають, що вона минулої ночі кохалася з Захаром. Знають, що вона тепер живе з ним. Знають, на яких умовах.

Дурниці, звісно, ніхто нічого ще не знав. Сама теж не розповідала, але дівчата-колеги з подивом переглядалися, коли заявила, що звільняється. Все розпитували:

— А чому? Іншу роботу знайшла? Їдеш кудись, може?

Рута змогла відповісти лише:

— Не їду. Просто трохи змінюю життя.

Вона не раз думала над тим, щоб поїхати з селища, знайти роботу у Львові, але тоді довелося б витратити заощадження на переїзд, житло. Навряд чи у новому чужому місці змогла б відкладати більше. А її мрія потребувала трохи грошей. Крім того, була недужа мама, яку не хотілося кидати.

Ще до обіду на картку прийшов обіцяний «аванс» від Захара, і Руті не терпілося його витратити. Вже знала, з чого почне — з купівлі натуральної конопляної тканини, з якої хоче навчитися шити сорочки й сукні.

Стоп. Вона видихнула і закрила додаток банку. Спочатку — робота. Спочатку — освоїтися в домі, поладнати з Захаром, навчитися готувати йому те, що він любить, і задовольняти інші його… потреби.

Мрія — потім.

Вона не хотіла, щоб дівчата-колеги бачили її з Захаром, тому затрималася довше, навмисно виходила з цеху останньою. Він вже чекав її біля авто, поглядаючи на годинник. На фабричному подвір'ї ще було людно, і, ховаючи очі, їй все ж довелося підійти до нього.

— Все гаразд? — запитав Захар, відчиняючи передні пасажирські дверцята.

— Так, все добре.

Рута зібралася якнайшвидше сідати всередину, але він притримав за лікоть. Навмисне став близько, не зважав на те, що їх побачать.

— Тоді чому не дивишся на мене?

Їй довелося подолати сум'яття і підняти очі.

— Ось так. Ти ж не шкодуєш?

— Про що?

Захар важко вдихнув і уточнив те, про що думав весь день:

— Що втратила невинність зі мною. А не з коханим.

На секунду її очі округлилися, але знову засоромилася й опустила їх. Мотнула головою.

— Ні.

Це було щирою правдою. Не шкодувала. Навіть не подумала шкодувати. Бо не дуже вірила, що колись матиме стосунки із взаємним коханням. Бо краще з некоханим, але гідним чоловіком, ніж з коханим, але байдужим до неї. Захар, звісно, теж байдужий, але зате чесний з нею. І бережний.

— Я не дуже сподівався, що ти піддасися. Був готовим до того, що проситимеш чи пручатимешся, — зізнався він. — Але вважай, що тест на покірність пройшла.

— А якби пручалася?

Рута знову підняла на нього здивовані очі. Це, виходить, цієї ночі можна було уникнути того, що трапилося?

Кутик Захарового рота трішки смикнувся.

— Ти все зробила правильно. Бо тепер не тремтітимеш переді мною в очікуванні, коли торкнуся тебе. Вже знаєш, що нічого жахливого у ліжку зі мною не відбувається, правда ж?

От навіщо він завів цю розмову прямо посеред подвір'я фабрики? Взагалі навіщо про таке говорити?! Рута не витримала, сховала лице в долонях. Почувалася старшокласницею на виховній розмові з учителем.

Захар і сам не любив душевні бесіди, та й не вмів їх вести. Тому весь день добирав слова, щоб пояснити свою вчорашню поведінку. Домовленість домовленістю, але він добре знав, як важлива довіра і порозуміння у стосунках, навіть якщо вони напівфіктивні. Однак виявилося, що говорити про аж настільки інтимне Руті було незручно.

— Їдьмо вже. І припиняй соромитися мене, Руто.

Дорогою додому вони мовчали. Рута стиха поглядала на зосереджений Захарів профіль і тільки перед воротами маєтку здогадалася спитати, чого він хоче на вечерю.

Свіжий салат і курятина готувалися швидко. Подумки вона подякувала за невибагливе «замовлення», адже після робочого дня була трохи стомленою.

— Ти хочеш коверлок якоїсь конкретної марки? — запитав він за вечерею.

Рута повагалася, але зізналася чесно:

— Той, який я хотіла, дуже дорогий… — вона назвала марку. — Можна й будь-який інший. У коверлока все одно функціонал ширший, ніж в моєї старенької розпошивальної машинки. Мені підійде будь-який.

— Що ти зібралася з ним робити? Просто шити одяг для себе чи маєш якісь інші плани?

— Взагалі-то... Я маю невеличку мрію.

— Яку ж?

— Хочу відкрити власне ательє і продавати онлайн. Хочу шити якісний одяг з натуральних тканин. В обмеженій кількості, за індивідуальними розмірами на замовлення. Одяг, який буде поза модою. Дорогий, але на всі випадки життя. Не щось, що сьогодні купив, а завтра викинув, бо вже не модне або порвалось. Щось таке, що залишиться у гардеробі на десять років, а то й більше.