6. Зближення двох

Життя змінювалося так раптово, що Рута не встигала перевести подих. Першого ж спільного ранку Захар провів їй екскурсію домом, показав, що де, розповів, що любить і чого не любить у побуті. Дав гроші для купівлі продуктів та речей для дому.

Він виявився ще тим педантом і любителем чистоти. Крім того, любив здорову їжу, та й взагалі здоровий спосіб життя — займався на трьох мінітренажерах щоранку, лише зрідка дозволяв собі алкоголь, як цієї ночі, і ще рідше — некорисну їжу чи неохайний зовнішній вигляд. Його шафа була забита сорочками, штанами і піджаками з дорогих тканин. Рута вже й раніше зауважила, що він надавав перевагу офіційному стилю. Думала б, що у сорочці навіть спить, але ні, цієї ночі переконалась, що має піжаму з футболкою.

Розглядаючи дім і слухаючи настанови, вона подумала, що про самого Захара геть нічого не знає, на відміну від його побутових звичок.

— Все зрозуміла?.. Руто?

— А, так, вибачте. Все ясно.

Він якраз одягав піджак, дивився на Руту пильно, тож її задума не пройшла повз його увагу.

— Щось трапилось? Ти погано почуваєшся?

— Ні, все добре. Просто замислилась.

— Про що?

Вона повагалась, але відказала:

— Про те, що нічого про вас не знаю.

— Про кого це "про нас"?

Захар здійняв одну брову, і Рута натяк зрозуміла:

— Про тебе. Вибач.

— Якщо про мене, то за вечерею поговоримо, спитаєш усе, що хочеш знати. Ходімо, час їхати.

Руті здавалось, що всі люди, яких вони зустрічають, їдучи автомобілем на фабрику, витріщаються на неї у вікні. Вже на фабриці здавалося, що всі шепочуться за спиною, що всі все знають. Знають, що вона минулої ночі втратила незайманість. Знають, що вона тепер живе з Захаром. Знають, на яких умовах.

Дурниці, звісно, ніхто нічого ще не знав. Сама теж не розповідала, але дівчата-колеги з подивом переглядались, коли заявила, що звільняється. Все розпитували:

— А чого? Іншу роботу знайшла? Їдеш кудись, може?

Рута змогла відповісти лише:

— Не їду. Просто трохи змінюю життя.

Вона не раз думала над тим, щоб поїхати з селища, знайти роботу у Львові чи в Польщі, але тоді довелося б витратити заощадження на переїзд, житло. Навряд чи у новому чужому місці змогла б відкладати більше. А її мрія потребувала трохи грошей.

Ще до обіду на картку прийшов обіцяний "аванс" від Захара, і Руті не терпілося його витратити. Вже знала, з чого почне — з купівлі натуральної конопляної тканини, з якої хоче навчитися шити сорочки і сукні.

Стоп. Вона видихнула і закрила додаток банку. Спочатку — робота. Спочатку — освоїтися в домі, поладнати з Захаром, навчитись готувати йому те, що він любить, і задовольняти інші його… потреби.

Мрія — потім.

Вона не хотіла, щоб дівчата-колеги бачили її з Захаром, тому затрималась довше, навмисно виходила з цеху останньою. Він вже чекав її біля авто, поглядаючи на годинник. На фабричному подвір'ї ще було людно, і, ховаючи очі, їй все ж довелось підійти до нього.

— Все гаразд? — запитав Захар, відчиняючи передні пасажирські дверцята.

— Так, все добре.

Рута зібралась якнайшвидше сідати всередину, але він притримав за лікоть. Навмисне став близько, не зважаючи на те, що їх побачать.

— Тоді чому не дивишся на мене?

Їй довелось подолати сум'яття і підняти очі.

— Ось так. Ти ж не шкодуєш?

— Про що?

Захар важко вдихнув і уточнив те, про що думав весь день:

— Що втратила невинність зі мною. А не з коханим.

На секунду її очі округлились, але знову засоромилась і опустила їх. Мотнула головою.

— Ні.

Це було щирою правдою. Не шкодувала. Навіть не подумала шкодувати. Бо не дуже вірила, що колись матиме стосунки зі взаємним коханням. Бо краще з некоханим, але гідним чоловіком, ніж з коханим, але байдужим до неї. Захар, звісно, теж байдужий, але зате чесний з нею. І бережний.

— Я не дуже сподівався, що ти піддасишся. Був готовим до того, що проситимеш чи пручатимешся, — зізнався він. — Але вважай, що тест на покірність пройшла.

— А якби пручалась?

Рута знову підняла на нього здивовані очі. Це, виходить, цієї ночі можна було уникнути того, що трапилось?

Кутик Захарового рота трішки смикнувся.

— Ти все зробила правильно. Бо тепер не тремтітимеш переді мною в очікуванні, коли торкнусь тебе. Вже знаєш, що нічого жахливого у ліжку зі мною не відбувається, правда ж?

От навіщо він завів цю розмову прямо посеред подвір'я фабрики? Рута не витримала, сховала лице в долонях. Почувалась старшокласницею на виховній розмові з учителем.

Захар не любив душевні бесіди, та й не вмів їх вести. Тому весь день добирав слова, щоб пояснити свою вчорашню поведінку. Домовленість домовленістю, але він добре знав, як важлива довіра і порозуміння у стосунках, навіть якщо вони напівфіктивні. Але, схоже, говорити про аж настільки інтимне Руті було незручно.

— Їдьмо вже. І припиняй соромитись мене, Руто.

Дорогою додому вони мовчали. Рута стиха поглядала на зосереджений Захарів профіль і тільки перед воротами маєтку наважилась спитати, чого він хоче на вечерю.

Свіжий салат і курятина готувались швидко. Подумки вона подякувала за невибагливе "замовлення", адже після робочого дня була трохи стомленою.

— Ти хочеш коверлок якоїсь конкретної марки? — запитав він за вечерею.

Рута повагалась, але зізналась чесно:

— Той, який я хотіла, дуже дорогий, — вона назвала марку. — Можна й будь-який інший. У коверлока все одно функціонал ширший, ніж в моєї старенької розпошивальної машинки. Мені підійде будь-який.

— Що ти зібралася з ним робити? Просто шити одяг для себе чи маєш якісь інші плани?

— Взагалі-то... Я маю невеличку мрію.

— Яку ж?

— Хочу відкрити власне ательє і продавати онлайн. Хочу шити якісний одяг з натуральних тканин. В обмеженій кількості, за індивідуальними розмірами на замовлення. Одяг, який буде поза модою. Дорогий, але на всі випадки життя. Не щось, що сьогодні купив, а завтра викинув, бо вже не модне або порвалось. Щось таке, що залишиться у гардеробі на десяток років, а то й більше.