4. Довгі роздуми

Сон у чужому ліжку виявився на диво міцним і солодким, аж настільки, що прокидатися не хотілося. Рута розплющила очі, подивилась на білу стелю з великою люстрою над собою і не одразу зрозуміла, де перебуває. Лише коли залишки сну відступили, пригадала все.

Отже, не наснилось. Вечір біля каміна справді був.

І пропозиція була.

Вона сіла на ліжку і потягнулась. Ніжна шовкова постіль приємно лоскотала голу шкіру. За вечерею Захар пропонував їй для сну свою футболку, але це здалося Руті надто інтимним, тому відмовилась. Проте вночі у халаті під периною виявилось жарко й незручно, у півсні стягнула його, залишившись оголеною. І тепер соромилась самої себе. Спати голою у чужому ліжку! Треба ж.

Рута глянула на годинник, що стояв на приліжковій тумбі — було о пів на восьму ранку. Вже хотіла потягнутись до халата, але у двері постукали. Різко відсмикнула руку, натягнула ковдру, добре закутавши груди, коли двері прочинились.

— Прокинулась?

Захар стояв при повному параді — у чорних штанах і синій сорочці, яка неймовірно личила до його очей. Він кинув оком на халат, а тоді — на голі плечі Рути. Очікувала, що він щось скаже з цього приводу, але почула лише:

— Я приніс твій одяг. Ось.

Що було більш незручним — те, що вона гола, в самій ковдрі, перед малознайомим чоловіком чи те, що він тримав у руках її білизну?

Захар поклав складені штани, кофтинку і спіднє на ліжко поруч. Навіть бровою не повів.

— Дякую, — тільки й змогла пискнути Рута.

— Одягайся, поснідаємо, а тоді я підвезу тебе додому по дорозі на фабрику.

— Добре.

Якби він затримався ще хоч на мить, вона зовсім згоріла б від сорому. На щастя, Захару вистачило такту якнайшвидше піти.

Доки одягалася, Рута продумала цілу промову. Спускалась на кухню, повторюючи слова, щоб нічого не забути. На весь перший поверх приголомшливо пахла яєшня з беконом, так що говорити вже не дуже хотілось, але вона мусила.

— Сідай снідати, — запропонував Захар, кивнувши на стілець навпроти. Він якраз збирався сісти за стіл і наливав сік.

— Я хотіла дещо сказати.

— Слухаю.

Рута вдихнула на повні груди і заговорила:

— Я дуже вдячна вам за гостинність, за те, що заступились вчора, за нічліг, вечерю, сніданок і за те, що я змогла тут… безпечно переночувати.

— За те, що не чіплявся?

Захар склав руки на грудях, уважно слухав.

— Так.

— Ясно. Немає за що дякувати, я нічого такого не зробив.

— Ви зробили. Ви мене майже не знаєте, а допомогли. Я щиро вам дякую. Але щодо того, що ви вчора пропонували, я хочу прояснити. Можливо, я здалась вам легкодоступною або дівчиною, яка готова кинутись у ліжко до будь-кого. Хочу запевнити, що це не так. Дмитро... Він давно не дає мені спокою, але у мене з ним… нічого. Як вже казала, він не мій хлопець чи наречений чи кох… коханець. Нічого такого. Тобто, не думайте, що я якась легковажна і можу ось так — з будь-ким. От. Вибачте.

— Я нічого такого не подумав. Тому й запропонував те, що запропонував, — Захар підійшов майже впритул, знову, як вчора, підійняв пальцями її опущене підборіддя. — У тебе гарні очі.

Стояв близько, і Рута боялась ворухнутись, лише дивилась. Від нього пахло різким парфумом з мускусними нотками. Цей запах дурманив, смакував небезпекою, терпкістю, пряністю. Було приємно і водночас боязно стояти так близько.

— Дихай, — прошепотів він, і щойно вдихнула, несподівано нахилився до її губ.

Він незмінно дотримувався з жінками єдиного правила — добровільність. Не цілував, не торкався, не обіймав, доки не був впевненим у взаємності бажань. Не заводив стосунків з дівчатами-підлеглими чи іншими, з якихось причин залежними від нього, котрі просто не могли йому відмовити. І ось зараз порушив це правило. Бо Рута в його домі, наодинці з ним, до того ж, вона працівниця його фабрики, а ще — вдячна йому за вчорашній вечір. Вона не посміла б відхилитися. Захар розумів це, але все одно поцілував. Поцілував трохи з цікавості, а трохи, щоб перевірити себе і її. Зрештою, він завжди так вчиняє: хоче — і робить.

Як воно — цілувати таке невинне створіння, яке ніяковіє весь вечір і ранок? Як смакують ці покусані рожеві мініатюрні губки? Чи сподобається йому, чи не буде відрази в її очах?

Без цього поцілунку він почувався так, наче вже зробив замовлення, але ще не продегустував. Тому просто дозволив собі коротку дегустацію, ніжно торкнувшись її вуст.

Він п'янко вдихнув її подих і спробував на смак м'яку шкіру. Рута боялась ворухнутися, трішки розтулила губи, але не відповіла на поцілунок — чи розгубилась, чи злякалась раптового напору.

— Все гаразд? — спитав, відхилившись.

Вона кивнула. Думала про те, в яку химерно-дивовижну ситуацію втрапила. Вродливий, молодий, багатий, хороший чоловік, про якого мріє її красуня-сестра і, напевно, ще кількадесят жінок селища, щойно поцілував її. Її, Сіреньку Руту.

— Тоді снідаймо і їдьмо.

Захар відійшов до столу. Знову поводився так, наче нічого не трапилось. Подумаєш, просто поцілунок.

Рута не знала, треба щось казати чи теж поводитись звично. Тому просто ховала очі, мріяла про те, щоб якнайшвидше поїхати додому і поміркувати про все.

І помріяти. Помріяти про те, що цей поцілунок щось та й означає.

На вулиці вже не дощило, але ще було прохолодно. Захар дав Руті свою шкірянку, щоб не змерзла, хоча й віз її у теплому салоні авто майже до самого дому.

— Можете зупинитися тут? — попросила вона, щойно він повернув на її вулицю.

— Не хочеш, щоб нас побачили разом?

— Лише будуть зайві розпитування.

Захар зупинився, але вона не поспішала виходити. Було боязко йти додому. Мама, мабуть, за неї хвилюється, а вітчим злиться, якщо вже дізнався про ситуацію з Дмитром. Тікаючи, Рута навіть не взяла свій телефон, невідомо, що всі подумали про її зникнення. Мама могла навіть у поліцію звернутись… Стало прикро через власну непередбачливість.