Розділ 11. Нові ролі, нові виклики, або Як "тато" Олег вчився міняти підгузки

Наступні дні у пологовому будинку стали для Олега справжнім відкриттям. Він, який раніше навіть не підходив близько до дітей, тепер мусив брати на себе всі "материнські" обов'язки. Перше годування було для нього шоком.

— Як це?! — пропищав Олег, зніяковіло відвертаючись. — Я не можу! Це... це не по-чоловічому! Софія, яка, у тілі батька, з легкістю тримала новонародженого на руках, терпляче пояснювала: — Тату, це нормально. Ти тепер його мама. Просто приклади його. Олег з переляком подивився на сина, потім на Софію, потім знову на сина. Зітхнувши, він незграбно спробував, і, на диво, дитина одразу ж почала їсти. Обличчя Олега розпливлося в дивній суміші здивування і гордості. — Він... він їсть! — вигукнув він, наче відкрив нову планету.

Але справжнім випробуванням для Олега стали підгузки. Перша спроба закінчилася тим, що він мало не втонув у вмісті підгузка, а дитина розплакалася від його незграбних рухів. — Софіє, я не можу! — благав Олег, тримаючи брудний підгузок на витягнутих руках, наче це була бомба. — Це якась хімічна зброя! Софія, сміючись, взяла підгузок. — Просто дивись, тату. Це не так складно. Вона швидко і вправно змінила підгузок, а Олег спостерігав за цим, як за якимось магічним ритуалом. Поступово, з кожною новою спробою, він ставав все вправнішим.

Олег почав помічати, що його сприйняття світу змінюється. Він, затятий індивідуаліст, тепер думав не тільки про себе. Кожен плач сина викликав у ньому тривогу, а кожен його посмішка — радість. Він навіть почав розмовляти з медсестрами та іншими породіллями, обговорюючи проблеми сну, годування та кольору дитячих випорожнень. Далекобійник Олег, який раніше обговорював лише маршрути та поломки, тепер був занурений у світ немовлят.

Софія ж, у тілі батька, спостерігала за цими змінами з невимовною ніжністю. Вона бачила, як її батько, який раніше був таким відстороненим, тепер виявляв справжню турботу та любов. Вона розуміла, що це був його шлях до батьківства, хоч і в такий незвичайний спосіб. Її власні материнські інстинкти, які раніше були придушені страхом і прагненням до свободи, тепер прокидалися, коли вона бачила свого сина.

Виписка з пологового будинку була справжнім святом. Олег, тримаючи сина на руках, виглядав щасливим, хоч і трохи розгубленим. Софія, яка вела машину, почувалася неймовірно гордою. Вона знала, що їхнє життя тільки починається, і що попереду на них чекає ще багато викликів, але тепер вони були готові до всього. Адже, якщо Олег зміг виносити та народити дитину, то що їм тепер завадить?