Розділ 8. "Материнський" декрет для Олега, або Як далекобійник пішов у відпустку по догляду за дитиною

Час йшов, і вагітність Олега наближалася до свого логічного завершення. Йому ставало все важче пересуватися, працювати, і навіть просто жити звичним життям. Його постійні скарги стали настільки гучними, що Софія зрозуміла: потрібно щось робити.

— Тату, — сказала вона одного ранку, — тобі потрібен декрет. Олег, який сидів на дивані, обхопивши руками величезний живіт, здивовано підняв голову. — Який декрет? Який ще декрет?! Я далекобійник! Я не можу сидіти вдома! — Можеш, — відрізала Софія. — Ти ж тепер... ну, ти зрозумів. І тобі вже не можна за кермо. Твоя спина, твої ноги... тобі потрібен відпочинок. Олег почав протестувати, але Софія була непохитною. Вона, як Олег, розуміла, що головне — це безпека. І дитини, і його самого.

Софія взяла на себе всі робочі питання. Вона обдзвонила всіх замовників, пояснила, що Олег "пішов у відпустку за станом здоров'я", і почала сама виконувати рейси. На диво, ніхто не запідозрив підміни. Адже Олег раніше був мовчазний і зосереджений, а тепер таким же став "новий" Олег.

Олег же, вперше за багато років, опинився вдома без роботи. Спочатку він був розгублений і злий. Він намагався щось робити по дому, але його незграбне тіло та величезний живіт заважали йому. Він стогнав, бурчав і постійно дзвонив Софії, скаржачись на все на світі.

— Софіє! — пролунав його голос у телефоні. — У мене тут... тут у мене набряки! І я не можу зашнурувати взуття! Ти не можеш приїхати? Софія, яка саме розвантажувала фуру десь під Житомиром, зітхнула. — Тату, я працюю. Спробуй підкласти подушку під ноги. І попроси когось з сусідів допомогти. Олег обурено сопів. Але поступово він почав звикати до нового ритму життя. Він читав книжки про вагітність та пологи, дивився документальні фільми про материнство. Він навіть почав готувати собі здорову їжу, бо Софія суворо стежила за його раціоном.

Одного дня, повернувшись додому, Софія знайшла Олега, який сидів на дивані і з гордістю показував їй якийсь маленький предмет. — Подивись! — радісно пропищав Олег. — Це дитячі шкарпетки! Я їх зв'язав! Софія ледь не впустила ключі. Олег, затятий холостяк, який ніколи в житті не тримав у руках спиць, зв'язав дитячі шкарпетки! Вони були трохи криві, але зроблені з любов'ю. — Вау, тату! — щиро здивувалася Софія. — Ти молодець! Олег посміхнувся. У його очах більше не було роздратування, лише передчуття і турбота. — Це ж для нього, — сказав він, погладжуючи живіт. — Скоро він з’явиться.

Софія зрозуміла, що цей обмін тілами став для них обох найважливішим уроком у житті. Олег, який ніколи не хотів відповідальності, тепер готувався стати дідусем у найпрямішому сенсі цього слова. А Софія, яка прагнула свободи, зрозуміла, що справжня свобода полягає в здатності любити і піклуватися. Літо 2024 року наближалося до свого піку, і разом з ним наближалася кульмінація їхньої дивовижної пригоди.