Розділ 5. Батьківські інстинкти, або Коли Олег почав вибирати ім'я для онука (якого він носив)

Після невдалого візиту до гінеколога Олег остаточно переконався, що їхня ситуація — це не просто незрозумілий збій, а якась містична реальність, з якою доведеться жити. Хоча всередині він і далі бунтував проти цієї сюрреалістичної комедії, його "нове" тіло продовжувало жити своїм життям. Ранкова нудота потроху відступала, поступаючись місцем незвичним бажанням.

Одного ранку Олег, який зазвичай прокидався з думками про вантажівки та маршрути, несподівано подумав: "А чи не купити мені маринованих огірків?". Ця думка здалася йому настільки абсурдною, що він аж застогнав.

— Софіє! — пролунав його тонкий голос з кухні. — У нас є мариновані огірки? Софія, яка саме пила свою ранкову каву, що пахла смаженою цибулею та дизелем, здивовано підняла брову. — Звідки в мене мариновані огірки, тату? Я їх не їм. Олег зайшов до вітальні, тримаючись за живіт. — Але ж мені… нам… хочеться! Дуже! Я відчуваю, що це життєво необхідно! Софія ледь стримала посмішку. — Це називається харчові примхи вагітних, батьку. Ласкаво просимо у світ, де твої бажання диктує твій живіт.

Олег був роздратований, але огірків йому хотілося все дужче. Того ж дня Софія, заїжджаючи за товаром, купила кілька банок. Олег, досі не вірячи своїм бажанням, з’їв цілу банку за один присід.

Дні минали, і Олег потроху звикав до свого стану. Хоча він і далі бурчав, що це "не по-чоловічому" і "проти законів природи", він почав помічати дрібні деталі. Він відчував легкі поштовхи в животі, які спочатку списував на гази, а потім зрозумів, що це рухи дитини.

— Софіє! — вигукнув він одного вечора, коли вони сиділи в квартирі. — Воно штовхається! Отут! Він схопив її руку своєю витонченою рукою (яка була тепер її рукою) і приклав до свого (її) живота. Софія відчула ледь помітний поштовх. Її обличчя розпливлося в посмішці. — Відчуваєш? — майже пошепки спитала вона. — Це твій онук, тату. Олег не відразу відповів. Він подивився на свій живіт, потім на Софію, потім знову на живіт. У його очах, які все ще виражали роздратування, з’явилося щось нове — цікавість, а потім і ніжність. — А як ми його назвемо? — несподівано запитав Олег. — Якщо це буде хлопчик? Софія здивовано подивилася на нього. — Ти про що, тату? Це моя дитина, я й обиратиму ім'я. — Ну, як же, — відповів Олег, — я ж його ношу! Я маю право голосу! Може, Олег-молодший? Софія розсміялася. — Ні в якому разі! Це буде не Олег-молодший, а… можливо, Максим. Або Данило. — Данило? — скривився Олег. — Занадто... м’яко. Або, якщо дівчинка, то Оленка. На честь моєї мами. Софія не знала, сміятися чи дивуватися. Батьківські інстинкти, хоч і дивним чином, але почали прокидатися в її батькові.