Розділ 4. Діагностика проблеми, або Коли лікар запитує: "Татусю, хто у вас в животі?"

Поїздка до Києва виявилася випробуванням для обох. Олег, сидячи в пасажирському кріслі власної фури, відчував себе, як пасажир на американських гірках, тільки без можливості вийти. Кожен віраж Софії, кожне різке гальмування викликали в нього нову хвилю нудоти та панічних думок про те, що дитина (її дитина, але в його тілі) зараз просто вирішить "вийти на повітря" раніше терміну.

— Ти обережніше! — ледь не вив Олег, коли Софія різко загальмувала перед світлофором. — Там же... там жива істота!

— Я знаю, батьку, — спокійно відповідала Софія, яка, схоже, насолоджувалася його стражданнями. — Зате ти тепер відчуваєш все на собі. Задумаєшся, перш ніж мене критикувати.

Після прибуття та розвантаження, яке Софія, на диво, виконала спритно, вони повернулися додому. Олег був блідий, як стіна, і ледь тримався на ногах.

— Все! — заявив він, як тільки вони зайшли до квартири. — Я це терпіти не буду! Ми йдемо до лікаря! Негайно!

Софія подивилася на нього.

— До якого лікаря? Ти ж Олег, а не Софія. І ти вагітний. Який лікар це зрозуміє?

— А якийсь та має зрозуміти! — відрізав Олег, вказуючи на свій живіт. — Я не можу бути в такому стані! Я ж Олег! Далекобійник! Це… це проти всіх законів фізики і логіки!

Софія зітхнула. Вона розуміла його відчай.

— Добре, батьку, — погодилася вона. — Але ми підемо до знайомого гінеколога. Моєї. Придумаємо якусь легенду.

Наступного дня вони сиділи в черзі до гінеколога. Олег, одягнений у найвільнішу сукню Софії, нервово потирав руки. Його "жіноче" тіло здавалося йому чужим і незграбним. Софія, в тілі Олега, сиділа поруч, намагаючись виглядати спокійною, але в душі її розпирала цікавість. Це було щось новеньке.

Коли їх викликали, Олег, блідий як полотно, увійшов до кабінету. Софія пішла за ним, намагаючись імітувати важку ходу батька.

— Доброго дня, Софіє, — привітно сказала лікарка, усміхаючись. — Щось турбує?

Олег відкрив рот, щоб відповісти, але Софія швидко втрутилася.

— Доброго дня, пані лікарко, — пробасила вона своїм новим, хрипким голосом, що прозвучало дещо незвично. — Софія… вона трохи соромиться. Я її… ну, її батько. І ми... ми прийшли, бо дещо дивне відбувається.

Лікарка здивовано підняла брову.

— Дивне? Що саме?

Олег, не витримавши, випалив:

— Я вагітний!

Лікарка завмерла, а потім повільно повернула голову до Софії, яка все ще стояла біля дверей.

— Перепрошую? — запитала вона, її голос був сповнений здивування. — Хто вагітний?

— Я! — майже крикнув Олег, вказуючи на свій живіт. — Він росте! Мене нудить! Це не моя дитина! Це… це дитина Софії! А я її батько! Але тепер я вона, а вона я! Розумієте?

Лікарка повільно подивилася на Олега, потім на Софію, потім знову на Олега. В її очах читалося змішане почуття подиву, розгубленості та, можливо, бажання викликати психіатричну бригаду.

— Татусю, — нарешті промовила вона, дивлячись на Олега, — хто у вас в животі? І чи не потрібно вам відпочити? А вам, шановний... — вона подивилася на Софію в тілі Олега, — можливо, варто було залишити пацієнтку вдома?

Софія зрозуміла, що їхній план "вилікуватися" провалився з тріском. Вона взяла Олега за руку, яка тепер була її власною, і міцно стиснула.

— Перепрошуємо, лікарко, — сказала Софія, намагаючись зберегти спокій. — Ми, мабуть, трохи перенервували. Він… він просто дуже за неї хвилюється. І… ми жартуємо. Так, тату?

Олег, почуваючись повним ідіотом, мовчав.

— Ну що ж, — сказала лікарка, все ще з підозрою дивлячись на них. — Софіє, лягайте, я вас огляну.

Огляд пройшов під суворим поглядом лікарки. Олег, який тепер був Софією, ледь стримував сльози від сорому та незручності. Софія ж, у тілі батька, спостерігала за цим з легким здивуванням, розуміючи, наскільки неприємною може бути процедура.

Після огляду лікарка підтвердила вагітність.

— Отже, Софіє, — сказала вона, дивлячись на Олега. — Вітаю, ви вагітні. Третій місяць. І… вам варто заспокоїтися. Стрес дуже шкідливий для дитини. І… уникайте перегляду фантастичних фільмів, — додала вона, кивнувши на Софію в тілі Олега.

Олег був готовий вибухнути. Софія ледь вивела його з кабінету.

— Ну і що це було?! — вигукнув Олег, як тільки вони опинилися на вулиці. — Вона думає, що я божевільний! А ти?! Ти ж мене принизила!

— Зате ми тепер точно знаємо, що ти вагітний, — усміхнулася Софія. — І що ніхто, крім нас, у це не повірить. Отже, доведеться жити з цим. Удвох.

Олег застогнав. Його нові "материнські" обов'язки здавалися йому нескінченними. А Софія відчувала, що це лише початок найцікавішої пригоди у її житті.