Розділ 2. Перші "материнські" радощі, або Як Олег вчився не бути собою

Олег у тілі Софії почувався, м'яко кажучи, некомфортно. Кожен рух здавався йому дивним, незграбним. Він поглянув на свій (її) живіт і зітхнув.

— Так, Софіє, — пробурмотів він до себе (але це прозвучало тонким голосом Софії), — що ти там казала про "новий етап"? Це, здається, зовсім не те, що я уявляв під словом "відпустка".

Першим випробуванням став похід у вбиральню. Олег, який звик до простих чоловічих потреб, тепер виявив, що навіть це стало цілою місією. А потім була спроба одягнутися. Його (її) гардероб складався з джинсів-скінні, якихось дивних топів, які ледь прикривали пупок, і суконь, у яких він почувався, ніби хтось випадково накинув на нього шторку.

— Та як ти це носиш?! — вигукнув він, намагаючись натягнути джинси, які, здавалося, були створені для шпильки, а не для його (її) раптово округлих стегон. Зрештою, він знайшов якісь розтягнуті спортивні штани Софії і почувався в них так, ніби готувався до пологів прямо зараз, а не через дев'ять місяців.

Тим часом Софія, в тілі Олега, насолоджувалася незвичним відчуттям свободи. Вона встала, потягнулася. Жодних обмежень. Жодної нудоти. Тільки легкий аромат бензину, що, мабуть, увібрався в батьківський одяг. Вона підійшла до холодильника, відкрила його і здивувалася. Замість йогуртів, салатів та дієтичних напоїв там були ковбаса, сало, велика каструля борщу і кілька пляшок пива.

— Ого, — пробасив вона своїм новим, хрипким голосом, — оце життя!

Софія дістала шматок ковбаси, відкусила й відчула, як смакові рецептори святкують. Батько, мабуть, ніколи не чув про дієти. Вона уявила, як Олег зараз намагається влізти в її улюблену сукню і ледь не розсміялася вголос.

З кімнати почувся роздратований голос Олега.

— Софіє! Де тут твої… ці… штуки? Для волосся! Воно мені в очі лізе!

Софія ледь стримала сміх.

— А тобі яке діло, батьку? Сам розбирайся! Ти ж тепер «самостійна доросла людина», чи не так? — вона намагалася імітувати його звичну байдужість, але в голосі все одно прослизала нотка веселощів.

Олег вийшов до кухні, тримаючи в руках резинку для волосся, яку, мабуть, знайшов у ванній кімнаті. Він намагався зав'язати собі хвіст, але його пальці, тепер занадто витончені для такої маніпуляції, ніяк не могли впоратися.

— Яке діло?! — закричав Олег, і його голос прозвучав напрочуд тонко. — Моє волосся! Воно висить, як у домовика! І цей живіт! Він, здається, щойно вирішив вибухнути!

Софія подивилася на нього. Так, вигляд у нього був... незабутній. Розпатлане волосся, розтягнуті штани, бліде обличчя і вираз повного розпачу. Вона відкусила ще шматочок ковбаси.

— Ну, що ж, — сказала Софія, — ласкаво просимо у світ вагітності, тату. Тепер ти знаєш, що відчуваєш ти, коли тобі доводиться нести на собі цілий світ.

Олег сів на стілець, важко зітхнув і подивився на свій (її) живіт з такою ненавистю, ніби це був не майбутній онук, а зламана деталь у його улюбленій фурі.

— Я тебе просто так цього не залишу, Софіє, — пробурмотів він. — Ми з цим щось зробимо. А поки що… де тут твоя м'ятна жуйка? Мені знову погано.

Софія, яка відчувала себе чудово, посміхнулася. Її пригоди тільки починалися, і, здається, це буде найвеселіша "відпустка" в її житті.