Розділ 1. Тато в положенні: Перший удар долі, або Ранковий сюрприз для Олега

Ранок наступного дня настав для Олега з такою ж нестерпною, як і вчора, нудотою. Він відчув, як шлунок викручується вузлом, і ледве добіг до унітазу. Очищення шлунка, яке раніше бувало хіба що після щедрого застілля з далекобійниками, тепер повторювалося з дивовижною регулярністю. Олег витер рота й невдоволено подивився на своє відображення в дзеркалі. Там на нього дивилася… Софія.

— Та що ж це за чортівня?! — прохрипів він, але з його горла вирвався тонкий, панічний писк. — Ну це вже ні в які ворота!

Він стиснув кулаки, але замість звичних, мозолистих рук побачив витончені, з акуратним манікюром. Цей манікюр його особливо дратував. Життя Олега, зазвичай таке просте і зрозуміле, перетворилося на сюрреалістичну комедію абсурду. Його голова гуділа не від втоми за кермом, а від думок: як це сталося? І головне — як це припинити?

Він спробував заспокоїтися, але в цей момент його «нове» тіло вимагало уваги. Живіт, який раніше був міцним, хоч і трохи округлим від пива, тепер помітно випирав. Олег торкнувся його й здригнувся. Це було… дивно. І лячно. Він, Олег, майстер з ремонту вантажівок і чемпіон зі сну за кермом, тепер був вагітний! Це звучало як найгірший кошмар для справжнього чоловіка.

Тим часом, у тілі Олега, Софія прокинулася з дивовижним відчуттям легкості. Жодної нудоти, жодного відчуття дискомфорту. Вона потягнулася, і її м'язи приємно напружилися. Софія розплющила очі й побачила стелю, яку раніше бачила тільки над батьковим ліжком. Вона підскочила, але замість елегантного стрибка вийшов якийсь незграбний підйом, властивий чоловікові середнього віку.

Вона кинулася до дзеркала і ледь не скрикнула. Звідти на неї дивився... Олег. Зі своїм рідним виразом обличчя, що поєднував легке роздратування і вічну задумливість.

— Оце так! — прошепотіла вона своїм (точніше, його) хрипким басом. — Неймовірно!

Софія поторкала щетину на підборідді, подивилася на свої (тепер його) руки, міцні й грубі. Вона відчула прилив сил, який раніше ніколи не відчувала у своєму тілі. Жодного тягаря, жодних обмежень! Це було захопливо і водночас… трохи страшно. Вона зрозуміла, що тепер їй доведеться зіграти роль власного батька. І головне — нікому нічого не пояснювати.

З кухні почувся приглушений стогін Олега.

— О ні, — подумала Софія. — Це ж тільки початок.

Вона швидко натягнула на себе звичний батьківський спортивний костюм, який, на диво, ідеально на ній сидів. Попрямувала до кухні, намагаючись імітувати важку чоловічу ходу. Олег, блідий і спітнілий, сидів за столом, обхопивши руками кругленький живіт.

— Доброго ранку, татусю, — бадьоро сказала Софія, намагаючись надати своєму новому голосу якомога більше звичної байдужості. Вона насилу стримувала посмішку.

Олег підняв на неї роздратований погляд.

— Який, до дідька, добрий ранок?! Ти бачиш, що зі мною коїться?! Це якась чорна магія! Я… я вагітний!

Софія підійшла до холодильника, дістала звідти кефір.

— Ну, що ж, батьку, — спокійно сказала вона, наливаючи собі напій. — Вітаю з новим етапом у житті. Здається, тепер ти знаєш, як це — бути мною.

Олег незграбно підвівся з-за столу, його рухи були дивно м'якими для його статури.

— Не смій мене дратувати! Я зараз почну народжувати прямо тут, на твоїй кухні! І тоді хто буде возити вантажі?! Ти?! — він подивився на неї з викликом.

Софія, усміхаючись про себе, зрозуміла, що попереду їх чекає дуже довгий день. І дуже довга, дуже цікава вагітність.