Глава 3. Денис

Мати вже остаточно перейшла всі межі. «Денисе, тобі скоро тридцять, а ти досі поводишся як підліток! Подивіться на Олександра — він впевнено й керовано крокує до вершини, а ти лише міняєш дівчат і тринькаєш гроші! Якщо до кінця місяця ти не покажеш оновлену, серйозну позицію і не знайдеш гідну супутницю, я особисто перегляну твою частку в родинній компанії».

Голос Тамари Вадимівни досі лунає в моїй голові металевим дзенькотом. Вона вміє тиснути так, що кисень у грудях перекриває за лічені секунди.

Їй потрібен не просто мій сімейний стан для галочки — їй потрібна ідеальна ілюзія мого «виправлення», щоб з чистою совістю довірити мені керування новим фінансовим напрямком. Але зі звичайними світськими левицями з нашого кола цей номер не пройде. Будь-яка з моїх колишніх при першому ж натяку на знайомство з родиною одразу вимагатиме справжнього персня з гігантським діамантом, офіційного статусу та весілля десь у Тоскані. А потім, коли зрозуміє, що це була лише тимчасова гра, витягне з мене всі соки, влаштувавши публічний скандал.

Мені потрібна безпечна дівчина. Хтось із зовсім іншого світу. Без претензій на моє серце, без золотих масок і без підступних пасток.

Аліна Ярова — просто ідеальний кандидат. Вона красива, скромна, не має жодного відношення до нашого золотого гадючника і, головне, їй відчайдушно потрібні гроші на термінову операцію матері. Для неї це питання життя і смерті, а не світських пліток. Угода з нею — чистий, прозорий бізнес: я рятую її маму, вона рятує мою свободу та репутацію перед матір'ю. Вона не почне будувати ілюзій, не влаштує сцен ревнощів і точно не намагатиметься затягнути мене під вінець насправді.

— Тримай, — я простягаю їй папери та ручку, коли ми сидимо в салоні мого спортивного авто на напівпорожньому паркінгу біля бізнес-центру.

У шкіряному салоні панує напружена тиша, порушувана лише тихим шелестом паперу.

— Тут усе чесно й прозоро. Я повністю закриваю рахунок клініки — пів мільйона гривень уже чекають на підтвердження. З твого боку — кілька місяців ролі закоханої та слухняної нареченої. На родинних заходах, перед мамою й перед Олександром. Жодних капризів і жодних претензій на моє особисте життя поза нашою грою.

Аліна дивиться на видрукуваний документ, і її тонкі, тремтячі пальці міцно стискають ручку. Вона біла як полотно, губи знекровлені, але в очах спалахує дивовижна рішучість людини, якій більше нікуди відступати.

— Я все виконаю, Денисе. Буду робити все, що скажеш, — її голос звучить тихо, майже пошеппки, але дивовижно твердо.

Вона ставить свій швидкий підпис на папері, навіть не намагаючись торгуватися чи виторгувати собі якісь додаткові умови. Я одразу ж беру свій телефон і роблю кілька кліків у банківському додатку, підтверджуючи прямий транзит на рахунок медичної клініки. Через секунду в тиші салону лунає коротка вібрація її смартфона.

Я бачу, як із її тендітних плечей спадає невимовний, важкий тягар, коли на екрані з'являється сповіщення про повну оплату операції. На її очах знову виступають сльози — але цього разу це сльози дикого полегшення. У цей момент я відчуваю дивне, незвичне для себе задоволення: я дійсно тільки-но врятував людину, хоч і розв'язав цим власні проблеми.

— Ну от і все, Ярова. Перший внесок зроблено, — посміхаюся я, запускаючи двигун, який відгукується басовитим гуркотом. — А тепер час показати моїй шанованій родині, що я вмію вибирати «правильних» дівчат. Сьогодні ввечері родинний прийом у нашому маєтку, и ти йдеш зі мною як моя офіційна наречена.

Аліна перелякано здригається, дивлячись на мене з німим жахом у своїх красивих, виснажених очах. Вона явно не розраховувала, що її кинуть у це полум'я так швидко. Але назад дороги немає — підпис під контрактом уже стоїть, а гроші вже на рахунку клініки.

Ми робимо швидку зупинку у закритому бутіку моєї знайомої стилістки, де за пів години для Аліни підбирають вишукану, стриману сукню небесно-блакитного кольору зі шовку. Вона ідеально підкреслює її крихку фігуру та природну ніжність, роблячи її схожою на порцелянову статуетку серед нашого жорсткого світу.

Вже за годину моє авто зупиняється біля масивних кованих воріт родинного маєтку Завадських. Яскраве світло ліхтарів заливає доглянуту алею, а біля ганку вже стоять дорогі машини гостей.

— Плавніше, Ярова. Заспокойся. Ти ж закохана в мене по вуха, — легенько шепочу я, коли ми виходимо з машини, і підставляю їй свій лікоть.

Вона глибоко, важко видихає, наче перед стрибком у крижану воду, і міцно бере мене під руку. Мої пальці відчувають, як тремтить її тендітна долоня. Ми піднімаємося мармуровими сходами, важкі двері розчиняються, і ми входимо до сяючого, залитого кришталевим світлом залу, де на нас уже чекає вся моя родина... і, звісно ж, мій суворий, ніколи не всміхнений старший брат Олександр.

Його крижаний, пронизливий погляд миттєво приковується до нашої пари — а точніше, до тонких пальців Аліни, які так міцно стискають мій лікоть.