Глава 2. Аліна

Ноги самі несуть мене геть із приймальної, подалі від скляних перегородок, задушливого аромату дорогої кави та пронизливого погляду нового боса. Я практично вибігаю на глухі, напівтемні сходи між поверхами — сюди рідко хто заходить протягом робочого дня, і лише тут нарешті можна зняти маску слухняної, зібраної працівниці. Судорожно ковтаючи холодне, протяжне повітря, я опускаюся просто на шорстку кам'яну сходинку і, спираючись ліктями в коліна, закриваю обличчя тремтячими від розпачу долонями.

Сльози солоними струмками обпікають гарячі щоки, капаючи на темну тканину моєї спідниці. Пів мільйона гривень... Пів мільйона за один-єдиний шанс на термінову операцію. Де мені взяти такі божевільні гроші всього за кілька днів? У мене немає родинних коштовностей, немає власного житла, яке можна було б терміново продати, а на моїй банківській картці залишилися жалюгідні копійки до першої зарплати. Я звичайна дівчина, яка тільки-но з величезними зусиллями влаштувалася на випробувальний термін. Моя мама — єдина рідна людина у цьому світі — помре просто тому, що ми бідні. Ця жахлива, безжальна думка впивається в серце гострою крижаною голкою, від чого груди стискає так, що стає фізично важко дихати.

— Аліно? Боже, що сталося?

Важкі металеві двері сходів тихенько риплять, розрізаючи гулку тишу, і на майданчику з'являється Денис. На відміну від свого суворого, замороженого брата, який навіть розмовляє застебнутим на всі ґудзики тоном і випромінює лише вимогливість, Денис зараз дивиться на мене з щирим, майже дитячим хвилюванням. Вживаючись у мій біль, він без жодних вагань сідає поруч прямо на пильну, холодну підлогу, повністю ігноруючи свій ідеально випрасуваний брендовий костюм. Його тепла долоня м'яко й заспокійливо торкається мого здригаючогося плеча.

— Тобі зле? Саша знову щось сказав? Я зараз піду й висловлю йому все...

— Ні, ні! — я гарячково хитаю головою, плутаючись у власних пасмах і намагаючись витерти вологі щоки тильною стороною долоні. — Олександр Володимирович ні до чого... Це мама. Вона в лікарні. Потрібна термінова операція, а грошей... у нас немає таких грошей, Денисе.

Голос зрадницьки зривається на приглушене, розриваюче груди ридання. Денис замовкає. Його безтурботний вираз обличчя миттєво зникає, він уважно, до найдрібніших деталей вдивляється в моє заплакане обличчя. У його темних, зазвичай грайливих очах спалахує якась складна, напружена думка. Він повільно, важко видихає, запускаючи пальці в своє темне, трохи скуйовджене волосся.

— Скільки? — сухо й коротко запитує він, повністю позбуваючись звичної легкості та жартівливого тону.

— Пів мільйона, — шепочу я, уткнувшись поглядом у сходинку й згораючи від сорому за власну безпорадність перед цим багатим хлопцем. — Для нас це просто космічна, непідйомна сума.

Денис мовчит кілька довгих, виснажливих секунд. Чути лише, як ритмічно гуде вентиляція десь під стелею. А потім він раптом підводиться й випростовується у весь зріст. У його погляді більше немає ні краплі легкодумства — зараз він зібраний, рішучий і серйозний, але в цьому виразі немає того нищівного, зверхнього холоду, який завжди йде від Олександра. Денис усе ще випромінює людське тепло й співчутливу чуйність.

— Я оплачу операцію. Сплачу повністю весь рахунок клініки вже завтра вранці, — виголошує він абсолютно спокійно й впевнено, ніби йдеться про купівлю чашки кави в автоматі.

— Що?.. — я піднімаю на нього широко розплющені, заплакані очі, не вірячи власним вухам. Серце прискорено стукає в ребра. — Денисе, це ж... це величезні гроші! Я не можу прийняти таку суму від сторонньої людини, мені нічим тобі віддати! В мене немає нічого...

— А це не подарунок, Аліно. Це буде угода, — він знову повільно сідає на карачки прямо переді мною, опускаючись до рівня моїх очей, щоб бачити кожну мою емоцію. Його голос звучить максимально м'яко й лагідно. — Мені терміново потрібна наречена. Фіктивна. Мати тисне на мене кожен день, вимагає, щоб я нарешті взявся за голову, створив сім'ю й одружився, інакше вона просто відріже мене від родинного бізнесу й спадщини. Якщо ти погодишся зіграти роль моєї дівчини на кілька місяців і піти зі мною на найближчий сімейний обід — я закрию всі фінансові питання з лікарнею.

Слова Дениса відлунюють у моїй голові, наче дикий, абсурдний сон. Зіграти його наречену? Молодший Завадський пропонує мені фіктивний контракт за гроші? Це божевілля. Це смертельний ризик потрапити у світ чужих багатіїв, де мене розчавлять, виплюнуть і навіть не помітять. Це означає щодня бачити його брата...

Але в моїх вухах досі лунає мамин тихий, зламаний, безпорадний плач у телефонній слухавці. У мене немає вибору. У мене немає часу вагатися. Або моя гордість і страхи, або життя єдиної рідної людини.

— Ти... ти справді переведеш гроші в клініку? Вже завтра? — шепочу я, відчуваючи, як тремтять мої знекровлені губи.

— Завтра о дев'ятій ранку рахунок буде повністю закритий, я особисто привезу тобі чек, — твердо відповідає Денис і простягає мені свою широку долоню з теплою, заспокійливою посмішкою. — Ну що, Ярова, укладаємо контракт?

Я дивлюся на його відкриту долоню, потім переводжу погляд на важкі металеві двері, за якими в розкішному кабінеті сидить його суворий брат Олександр, і, зчепивши зуби до болю в щелепі, роблю свій єдиний можливий вибір.

— Я згодна.