Розділ 66

- Оце я баран, завантажив тебе цим всім добром і теревені веду, - Ніколас не сприймає падіння цукерок як мої нерви на його слова, натомість нахиляється й підіймає мій подарунок, - давай це все поки що на лавку покладемо.

Моя б воля, то я б вихопила це пакування цукерок з рук нареченого сестри й з усіма цими презентами побігла додому, адже нічого приємного мене тут більше не очікує. Чоловік завів тему за роботу, а я в цій області крайня. По факту крайня. Та така поведінка ще більше викличе підозр в Ніколаса, ніж я спробую якось вильнути, тим більше він і не дасть мені втекти, оскільки забирає квіти та клишоногого, доволі таки впевнено та безапеляційно забирає та рушає з цим всім до лавочки. А я миттєво усвідомлюю, що до цього моменту ведмедик та троянди начебто приховували мій стан, тепер же я відчуваю себе голою. Голою душею, адже після пряників, скоріш за все, настануть батоги. І так сильно не хочеться рушати за босом. Так сильно хочеться попрямувати в протилежну від нього сторону...

- Сподіваюся, нічого не побилося, - це якщо що чоловік говорить про коробку цукерок, і зриває спочатку з неї захисну плівку, а після взагалі відкриває її, явно збираючись наочно перевірити цілісність солодощів, - начебто цілі. Пощастило.

- Так, цілі, - дивлюся як заворожена на ці чорні цукерки та надіюся, що я так само залишуся цілою після розмови з Ніколасом, саме тому не підіймаю на нього погляд, вважаючи, що таким чином ця запланована розмова закінчиться якомога скоріше. Точніше взагалі не розпочнеться і на цьому ми розійдемося. Хоча б сьогодні.

- Дозволиш?

Та все ж доводиться підняти голову та поглянути на чоловіка, оскільки я не розумію, про що він просить. Який дозвіл бажає отримати?

- Я спробую? - Бере одну цукерку, демонструючи, кого саме хоче спробувати, а в мене серце починає більш-менш адекватно битися, бо до цього завмерло на місці, не тямлячи, про що йде мова.

- Авжеж, - хоч всю коробку. Мені не жаль. Кажуть, що люди від солодощів стають добріше? Супер, мені підходить, точніше хочу збігати в найближчий цілодобовий магазин та придбати ще смаколиків, щоб Ніколас підійшов до розмови щодо роботи максимально в оптимістичному настрої.

- Та спершу ти, - багатостраждальна цукерка прямує в напрямку мого рота, я навіть не зауважую, як його відкриваю, і ось вже шоколад торкається мого язика, тане в роті, залишаючи цікавий посмак. Схожий на...

- Вишневий лікер? - Дуже яскравий, насичений смак, сто відсотків фруктовий, і якщо не помиляюся, то саме вишневий.

- Напевно, так, - підтверджує мої здогади Ніколас, та мене вже більше цікавить не начинка цукерки, а те, якого біса він витріщається на мої губи, я прямо відчуваю, як його погляд спрямований на них, і я вже готова попросити добавки, бажано ще пару цукерок, щоб, можливо, перебити ті дурні думки, котрі наразі виникають у моїй голові. - В тебе тут...

Ще мить і його великий палець торкається того, на що секунду тому були спрямовані очі нареченого Альбіни. Він проводить ним по моїх губах, начебто випробовуючи, які вони на дотик, а в мене серце розганяється до швидкості буліту формули-1...

- Трішки забруднилася, - десь віддалік звучить ця фраза, десь дуже далеко, а я в коконі ступору, і найближчим часом звідти точно не вийду. - Гаразд, буду вже їхати додому. Такі цукерки точно не можна їсти, сідаючи за кермо. Ще раз дякую за допомогу. Бувай.

Ніколас як по клацанню пальця втрачає цю врівноваженість, спокійність і швидко видавши цю тираду, розвертається на сто вісімдесят та ледве не бігом крокує в бік своєї машини. Начебто звалює. Ніби злодій втікає з місця злочину.

- А як же поговорити...

Не знаю, навіщо я це промовляю. Насправді варто радіти, що тема роботи так і не підійнялася, потрібно мчати додому й складати пазли в купу з приводу того, що тут тільки но сталося. Та я чомусь розкриваю рота, задля чогось стопорю чоловіка.

- За допомогою вхідних та вихідних викликів та повідомлень можна багато чого дізнатися, виявити щура, який був в змові з цим покидьками, - як заучену фразу тараторить чоловік, знову дивлячись на мене, тільки тепер, на щастя, дивлячись в очі, ведучи розмову, яка більше схожа на адекватну, - та ти сестра моєї дружини, тим більше я знаю, яка ти щира людина. Я тобі повністю довіряю. Спокійної ночі.

І йде. Сідає в машину й вже через декілька секунд я бачу тільки задні ліхтарі машини Ніколаса, ще мить і їх немає, і тільки губи досі палають від його дотику...

"Спокійної ночі"... лунають останні слова чоловіка, і звучать вони як насмішка наді мною, оскільки я чорта з два засну після такої зустрічі. Я буду всю ніч крутитися в ліжку й обдумувати - мені здалося, чи... я побачила те, що побачила? Це галюцинації, чи... я відчула те, що відчула?