Розділ 64

- Ти як? - Це було максимально тупе й максимально банальне питання, відповідь на яке й так можна було побачити в погляді моєї сестри. Так, сльози вже, скоріш за все, закінчилися, адже обличчя Альбіни було сухе, та от цей погляд... Погляд людини, яку вбили заживо. Погляд відчаю. Погляд смерті. Смерті сподівань та надій.

- Думаю, ти сама все розумієш.

Розумію. На жаль, сестричко, саме сьогодні я тебе розумію як ніколи, і хоч у нас діаметрально різні проблеми, ви з чоловіком не зможете мати своїх, біологічних дітей, а я обдурила твого чоловіка, допомігши його ворогу вкрасти чималу суму коштів, та я в такому самому траурі перебуваю. Бо залишилася без грошей, без можливості допомогти Лії врятувати Софійку, а найголовніше без совісті. Як виявилося, не я одна живу тепер без цього почуття, оскільки є Андрій, котрий спочатку продав обручку моєї бабці за безцінь, а після ще й добив, забравши кошти, які я планувала дати на операцію доньці подруги, і зник, і шукай його тепер чорт знає де, та від цього взагалі не стає легше. Ні капельки. Це явно не та компанія, в якій я б хотіла знаходитися.

- Так, розумію, і, повір, я тобі дуже сильно співчуваю, - не мати змоги народити свою маленьку копію для себе, для своєї коханої людини це жах, тільки останні негідники не мають права розмножуватися, і то це на мою суб'єктивну думку, а моя сестра явно не погана людина, - та, можливо, якось можна все виправити?

- Як?

Найгірше було в стані Альбіни те, що її голос та зовнішній вигляд були беземоційними. Всередині дівчини була пустка. Впустив мене у квартиру її наречений, і пройшовши вглиб приміщення, я застала сестру на ліжку. Вона була скручена в позі ембріона. Як та дитина, яку їй не доля народити. Як беземоційно Альбіна мене зустріла, так і зараз продовжувала нерухомо лежати, тільки її погляд був спрямований в мій бік, хоча б якась ознака того, що сестра зацікавлена в моїй присутності.

- Операція, - перше, що спало на думку. Медицина в наш час розвивається достатніми темпами, невже не можна нічого виправити?

- Без шансів. Я відразу в лікаря спитала, чи може операція допомогти моїй проблемі, як розумієш його відповідь була явно не позитивна. Як і всіх інших п'яти лікарів, до яких я сходила на консультацію стосовно безпліддя. Всі вони сказали ні, в цьому конкретному випадку медицина безсила.

- Будь ласка, заспокойся, я тебе прошу, - тільки по тому, як тіло Альбіни почало трястися, я усвідомила, що дівчина плаче. Плаче без сліз, та ця картина була ще більш жахлива, ніж якби вона реально ридала. - Має бути вихід з цієї ситуації. Обов'язково має бути вихід.

- Який, Кіро? Який? Скажи який вихід може бути з того, що я безплідна на все своє нікчемне життя?

Хоч сестра і кричала, кричала на мене, та від цього навіть легше стало. Якісь живі емоції. Якесь реагування на зовнішні подразники. Хоча б щось. Жива людина, з емоціями та почуттями, а не залізний робот, з металевим голосом.

- Ну, не знаю, можливо, взяти маля з дитбудинку, можливо, сурогатне материнство, - ненав'язливо перераховувало ці варіанти, так, начебто я вчора не обговорювала це з нареченим сестри. Я не знаю, до чого вони зійшлися, і чи взагалі розмовляли на дану тему, тож треба було акуратно розпочати цей виток.

- Сурогатне материнство точно ні.

Не хочу себе вихваляти, але таке враження, що мої гостини дещо приводили сестру в почуття. Якщо перед цим вона прикрикнула на мене, то тепер покинула свою попередню позу і сіла прямо на дивані, і цей її погляд, спрямований на мене... Він вже не був настільки пустим. Десь там далеко, десь там ледь-ледь, але відчувалося зародження малесенької іскорки. Зовсім крихітної. Та вона Є!

- Чому так категорично? - Нехай я зараз потраплю під роздачу. Нехай. Та якщо у мене вийде роздмухати цю малесеньку іскорку хоча б до рівня невеличкого вогника, то це вже супер. А далі вже справа за Ніколасом. Надіюся, чоловік знайде підхід до своєї коханої та поверне її до адекватного життя, а не існування.

- Я не зможу прийняти те, що якась жінка буде виношувати нашу дитину, що сперматозоїди Ніколаса будуть... Ні, точно ні. Це навіть не обговорюється. Тим більше це дуже дорого, навіть дуже дорого, а Ніколас хоч і хоче мене запевнити, що все гаразд, що нічого хвилюватися, та я ж не дурепа й розумію, що щось трапилося. Щось дуже погане, в іншому випадку він би мене не покинув тоді, коли так гидко на душі.

- А якщо взяти малечу з дитбудинку? - Це я та людина, через яку нареченому сестрі потрібно зриватися з місця й бігти на роботу, щоб корабель фінансів їхньої родини остаточно не потонув. Це я та мерзота, яка додала ще більше проблем цьому сімейству. Це я та, хто бере весло та добиваю їх по голові, бачачи, як вони й так йдуть на дно.

- Це куди реальніше, так, - і зараз привести Альбіну в почуття це найменше, чим я можу загладити мільйону частку свого підлого вчинку, - та знову ж таки це важко... Відчувати, як на тобі ніби чорна мітка поставлена. Як начебто ти пустельник в цьому світі. А найприкріше те, що я не знаю, за що мені таке покарання. Що я зробила не так, що не маю шансу дати життя новій, маленькій, прекрасній людині... Важко прийняти той факт, що я не можу зробити те, що роблять мільйони жінок по всьому світу.