Розділ 60

... оскільки в подвір'ї мого будинку опинився наречений сестри. І його погляд, начебто на радіоуправлінні скерувався саме до мене. Якби була змога, якби він мене не помітив, то можливо я б встигла зайти за дерево, за ріг будинку, та навіть за кущем сховатися, але Ніколас ніби знав, куди саме потрібно подивитися, щоб знайти ту людину, до якої він завітав. А я взагалі не була готова до цієї зустрічі. Не сьогодні. Не зараз. Не тоді, коли у мене в голові й так було достобіса запитань, а з появою коханого Альбіни виникло ще з десяток.

Він про все дізнався? Це була звичайна перевірка на вошивість, і вони вдвох зговорилися з цим Рамосом і усвідомили, що я ще та щуряка? Чи, можливо, все зафіксували камери? Чи охоронець? Чи той мужичок, який лагодив зламаний замок? Боже, і це ще не всі питання, які навипередки бігли одне поперед одного й не бажали, ні, вимагали, щоб я шукала якісь на них відповіді.

- Доброго вечора, Кіра, - ситуація стає ще гірше буквально наступної секунди, коли чоловік направляється в мою сторону, позбавляючи будь-яких надій, що він чудом мене не побачив, а це офіційне звернення ще сильніше добиває. Надто офіційно як для позаробочого часу. Занадто холодно, як для вітання з людиною, котру ти хоч і недовго, але все ж таки вже знаєш.

- Добрий вечір, Ніколас Олександрович, - приймаю правила його гри, а в голові далі крутиться карусель. Чому так пізно приїхав? Не зміг дочекатися до завтра, щоб дати мені прочуханки, вирішив ще сьогодні злити всю свою злість? Та ще й при батьках, щоб я назавжди запам'ятала цей урок життя?

- Ти що тут робиш?

Тут я вже в замішанні з іншого приводу - хіба буде людина ставити такі питання, коли в неї вкрали достобіса грошей і вона в курсі того, хто причетний до цього розкрадання? Навряд чи, еге ж? А якщо врахувати ще той фактор, що ця причетна особа перед тобою, чи будеш ти в неї цікавитися, що вона тут робить?

- Гуляю перед сном, - малоймовірно, що перед добрячою прочуханкою керівник вирішив поцікавитися такими банальними речами, хіба це тільки задля того, щоб приспати мою пильність, а потім всипати по перше число, - а ти?

- Приїхав до тебе, - і дивиться, просто дивиться прямо у вічі, таке враження чекає, поки я добровільно признаюся й таким чином полегшу собі покарання, пом'якшу його настільки, наскільки це взагалі можливо, - і до твоїх батьків.

- Навіщо? - Начебто занадто спокійний він задля розбірок, аж надто гарно себе контролює, та все ж думка про публічне приниження при батьках не покидає. Ніколас знає, наскільки я близька з батьком та мамою, наскільки у мене з ними гарні відносини, тож і чудово усвідомлює, як мені буде боляче, якщо рідні дізнаються, яка мерзота їхня доня. І по факту бос має повне право опустити мене по повній програмі, облити брудом з голови до ніг, та краще б при тисячній аудиторії це трапилося, ніж при двох найрідніших людях.

- У нас погані новини, - і це без лукавства, чоловік і справді засмучений. Спочатку я було подумала, що він втомлений після важкого дня, після того, як протягом дня шукав того, хто незаконно пробрався в його кабінет, та тепер схиляюся до того, що керівника щось бентежить. Щось муляє. Не дає спокійно жити.

- У нас тобто на роботі? - Акуратно, Кі, акуратно промацуємо ґрунт. Демонструємо зацікавленість в розмові, але акуратно ступаємо, як по мінному полю.

- На роботі то так, погано, але то таке, можна виправити.

- Тоді де? - Якщо втрата чималих збережень не настільки хвилює Ніколаса, якщо його не надто бентежить те, заради чого він стільки старався, стільки зусиль вкладав, стільки часу, то що ж там такого трапилося, що погані новини з роботи це всього нічого, просто капля води на сухому асфальті?

- У нас в родині, Кіро, - а оскільки ми з ним родина, ну, вже майже родина, то виходить..., - ми мали сюди приїхати з Альбіною, але вона не вивезла чисто емоційно повідомити цю страшну звістку.

- Що сталося? Їй погано? Потрібно в лікарню? Що з нею? - Так, можливо, ми з сестрою не в найкращих відносинах. Так, можливо, хоча ні, ми точно не найкращі з нею подруги. АЛЕ! Все одно вона моя сім'я і все одно я її люблю. А тих, кого я люблю, я не кидаю в біді.

- Фізично практично ні, а от в плані моралі..., - скрушно похитав головою Ніколас, і по цьому руху можна було усвідомити, наскільки все кепсько, - коротко кажучи, твоя сестра не зможе мати дітей.

- Як...? - Тут же згадую про те, як Альбіна торочила про малюків. Як вона хоче дітлахів, і саме з цим чоловіком, як дівчина вже читає певну літературу, щоб бути готовою до цього виклику та виховати малих якнайкраще. А тепер виходить...

- Я не в курсі всіх цих діагнозів та лікарських вердиктів, та мамою їй ніколи не стати...