Розділ 45

- Мені потрібен Ніколас Олександрович, - без якогось там "доброго ранку", чи то інших чемних вітань, так відразу нахабно заявляє блондинка, котра відразу ж кинула свої довгі ноги на стільчик навпроти мого робочого столу.

- Добрий ранок, - не найкращий початок дня, ще навіть не встигла адекватним чином розміститися на своєму новому робочому місці, а вже варто вмикати холоднокровність та максимально зберігати честь і лице фірми. Як і вимагається від секретарки цієї організації, - на жаль, Ніколаса Олександровича ще немає на робочому місці. Можливо, я могла б вам чимось допомогти?

- Я постійна клієнтка даної компанії й мені необхідна зустріч саме з її керівником, а не секретаркою, - при чому ця "секретарка" звучить з вуст даної персони максимально огидно та образливо, ніби я не секретарка, а повія, котра вдерлася до цієї панянки в будинок й вимагаю її чоловіка на ложе кохання. А вона не може второпати, як її друга половинка зв'язалася з "такою" і скільки потрібно буде заплатити за хімчистку та використати хлорки, щоб відмитися від такої дівчинки легкої поведінки. Вивести цю ганьбу не тільки з її життя, а і будинку.

- Перепрошую, як вас звати? - Кі, зібралася, перетворилася в камінець, що ззовні, що всередині й просто робиш свою роботу. Ти тут не для того, щоб заробляти на коктейльні суконьки, ти маєш допомогти своїй найкращій подрузі врятувати її доньку. Бо доля не справедлива, поки така панянка як ця ходить собі по світу та розбризкує свою отруту, маленька дитинка балансує на грані життя та смерті. Навіть не встигши нічого зробити. Нічого поганого. На відміну від оцієї... леді.

- Ванесса Герхардівна, - і вилуплюється зверху вниз на мене, вкотре демонструє свою перевагу. Хоч я б і не сказала, що Герхард зачав цю Ванессу раніше, ніж мої тато й мама. Ми з нею приблизно одного віку. Тільки от світогляди у нас кардинально протилежні.

- Ванессо Герхардівно, я можу зробити Вам кави, чи то чаю, поки ви будете очікувати на Ніколаса Олександровича. Що бажаєте? - Їй сподобається, що я прогнуся під неї. Що побуду її особистим рабом певний час. Такі персонажі це обожнюють, а я вже стерплю, бо не можу підвести нареченого сестри.

- Кави, без цукру.

- Хвилинку, - настільки ж це було очевидно. Я хоч і не маю надзвичайно великого досвіду спілкування з людьми, не можу розрізняти їхні психологічні портрети по пару діалогах, та тут було все дуже просто. Вона явно збадьорилася, коли я самотужки вклала владу наді мною в її руки.- Тримайте.

Я в душі пару разів обізвала кавомашину за те, що вона підставляла мене, максимально затягуючи процес приготування напою. Якщо це справді постійна клієнтка, то я маю їй догодити, щоб отримати позитивні відгуки від Ніколаса. Від неї чорта з два щось доб'єшся.

- Гаряче, - крім, звісно, постійного ниття, яке виходить з цієї каналізаційної труби під назвою рот, - і дві ложки цукру.

- Секундочку, - підриваюся з крісла та мчу до кавомашини знову, щоб там взяти пару пакетиків порційного цукру та досипати в чашечку цій Герхардівні, хоча куди більше їй би пасувало, щоб ця чорна рідина опинилася на її маківці, а якщо дівчиноньці не вистачає солодощів, то так вже й бути - зверху я додам гірку білої смерті.

- Помиї, - гидливо корчить пику дана персона, хоч я навіть не впевнена, що вона відпила напою. Таке враження, що просто удала, що відпила, піднісши свої губи пухких розмірів до чашки та манірно відставила "помиї" подалі від себе.

- Я можу переробити, бажаєте? - Є тільки одна причина співпрацювати з даними людьми - тільки якщо вони приносять дуже "жирні" гроші. І то так варто любити купюри, щоб прогинатися під забаганки й "фешки" таких персонажів. Ніколас не схожий на того, хто буде цим займатися. Чи при ньому вона мурчить по іншому? Тихенько та без жодних претензій?

- А де минула секретарка поділася? - Відкидається на спинку кріселка й оглядає мене з голови до грудей, і цей огляд явно їй не до вподоби.

- Напевно, звільнилася.

- А ти як сюди потрапила? Судячи з цих помиїв, - киває на чашку, - то явно не по розумових здібностях.

- Можу я Вам ще чимось допомогти? - Це вже занадто. Це вже переходить всі межі. Ця Ванесса тільки но назвала мене ідіоткою?

- Можеш, можеш, - відштовхується від спинки, та так різко, що я навіть на якусь секунду втрачаюся, боячись, що ця божевільна може і фізичного болю мені завдати, з моральним вона закінчила, - а вона знає?

- Хто вона? Що знає? - Бажання піти перепочити. Просто підійнятися та видалитися хоча б на пару хвилин у вбиральню, щоб вмитися та дещо прийти до тями, настільки мені бридко з нею спілкуватися. Та роблю наперекір своїм бажанням, випрямляю спину та намагаюся продемонструвати, що не залякати. Не вийде. Я стерплю. Вивезу цю розмову до кінця. Хоч навіть не знаю, як надалі триматися позитивного настрою протягом всього дня і нікому ні в якому разі не нагрубити.

- Наречена Ніколаса Олександровича, - шулікою нависає над столом, ледве не носом заривається в мої груди, начебто готова вирвати моє серце зубами, настільки в дану мить виглядає кровожерливою, - вона знає, що ти претендуєш на її місце?