Розділ 39

- Так швидко? - Ще ж тільки сьогодні вранці батьки збиралися її продавати, а вже до вечора знайшлися покупці й нові власники нашої дачі? Чи вже виходить і не нашої?

- Ну, нам гроші потрібно терміново, щоб хоч частку згорілого того будинку оплатити, тому ми з рієлтором прийшли до висновку, що варто поставити ціну на нашу дачку нижче середньої. Як виявилося, не прогадали. Угода в кишені, завтра-післязавтра там мають бути й гроші.

Батько випромінює оптимізм, мама явно в ступорі, а я не можу приєднатися до рідної та виказувати справжні почуття, оскільки через мене і продали будинок дідуся й бабусі. Через МОЇХ подружок згорів будинок. Моїх, мене - ключові слова в цьому всьому, тож своє незадоволення даною новиною варто запхати якомога далі й не викаблучуватися. Тато старається, і тут вкотре треба зазначити, заради мене, тож маю бути на його боці. Хоч повністю солідарна з внутрішнім станом мами.

- А в чому полягає погана новина? - Правда після такої "доброї" новини не знаю чим можна ще більше засмутити. Сподіваюся, батько не "здивує".

- Нові власники хочуть заїхати на дачку найближчими днями, тож попросили забрати звідти наші речі. Звільнити, так сказати, житло для проживання. Тому завтра доведеться виділити день та з'їздити прибратися там. Доню, я можу на тебе розраховувати?

- Та я... так, можеш. Звичайно, можеш, - даю обіцянку батькові, а сама не знаю, чи зможу її дотриматися. Ні одного дня не пропрацювала на роботі, отримала достобіса коштів наперед в якості зарплатні, а тепер ще й буду відпрошуватися? З першого свого робочого дня на цій фірмі?

- А як же твоя робота, Кіро? - Ось і мама розуміє, що Ніколас очманіє. Вона хоч і не в курсі, куди й до кого я працевлаштувалася, але в шоку від того, як я себе там вільно почуваю. Коли хочу - приходжу, коли хочу - на релаксі. Не робота, а суцільні кайфи.

- Доню, ти влаштувалася на роботу? - Як виявилося, для татка я теж приготувала новини. Правда одну. Але вона добряче його шокує. - Вітаю.

- Дякую, татусю, - обіймаюся з рідним і хоч тут щаслива від того, що принесла приємну новину. А не як попередню...

- Думаю, я зможу відпроситися в боса на один день, - даю відповідь на питання мами, а сама умовно схрещую пальчики, щоб так насправді воно і сталося, - надіюся, він ввійде в моє положення.

Адже це виходить моя остання поїздка на дачу. Останній шанс поглянути на таку рідну домівку. На клубочок таких приємних згадок, котрий завжди буде знаходитися біля мого серця та зігрівати в найгірші дні. Я не можу пропустити таку нагоду.

- Гарний в тебе керівник, якщо ти настільки впевнена в його людяності.

Ага, мамочко, повністю з тобою солідарна. Та і зять в тебе непоганий. Колись ти дізнаєшся, що це одна й та ж людина. Тоді ти здивуєшся. А дехто взагалі очманіє. Надіюся, що цей "дехто" ніколи не дізнається.

- Супер, тоді домовилися. Доню, тоді в мене буде до тебе ще одне прохання. Ти б могла подзвонити до Альбіни та спитати, чи вона поїде з нами, чи можна робити з її речами на свій розсуд. Ну, там, можливо, щось викинути зайве, якщо їй не потрібно. Чи навпаки привезти сюди.

- Сумніваюся, що Альбіна захоче з нами поїхати, - та і речей як таких її там практично немає. Сестра не велика шанувальниця дачі. Це мені було за щастя поїхати туди, зустрітися з друзями, помчати на озеро, чи просто рвати шовковицю великими горстками. Альбіна ж надавала перевагу залишитися в місті та сходити в якийсь заклад з подружками, а з часом, коли подорослішала, то і в нічний клуб. Змінивши подружок на хлопців. Замінивши мультифруктовий сік на напої з вищим градусом. - Але я наберу до неї, запитаю, без проблем.

- Дякую, сонечко, - і батько вже вдруге за такий короткий проміжок часу пригортає мене до себе. В нього кардинально протилежний настрій до того, що був зранку. І хоча б від цього тепло на душі. - Ти так швидко подорослішала... Вже пішла на роботу. Зовсім самостійною стала.

- Тату, ти чого? - Мені здається, чи... - Ти плачеш?

- Та то щось в око потрапило, - а сам змахує сльозинку.

- Я ж нікуди від вас не з'їжджаю, просто влаштувалася на роботу. - Не часто бачиш батька в таких емоціях. Точніше це можна перерахувати на пальцях однієї руки. А тут так... Неочікувано.

- Спочатку влаштувалася на роботу, потім хлопець, а після бувайте старі, у мене є чоловік.

- Навіть якщо це і станеться, то я ніколи вас не покину. Ви завжди будете для мене найрідніші та найулюбленіші.

І вже в самої в очах сльози стоять. А в голові дещо інше. Образ чоловіка, про якого говорить батько...