Розділ 35

- Вибачте, Ніколас Олександрович, але я маю відмовитися від вашої пропозиції, - і нехай собі там думає, від якої саме пропозиції я наразі відмовляюся. Від того, щоб знімати футболку, чи від того, щоб з ним співпрацювати. Мені не підходить ні одне, ні інше, тож підриваюся зі стільця та бажаю якомога скоріше покинути цей кабінет.

- Сядь! - Та не встигаю я навіть розвернути на сто вісімдесят градусів, відвернутися від цього нахаби та повернутися в сторону дверей, як лунає такий гаркіт, що я спочатку підстрибую на місці, а після тут же падаю назад в крісло. Щось не виникає особливого бажання перечити цьому чоловіку. Точно не в такому стані, в якому він знаходиться судячи з його тону. - Ти що собі надумала?

- Я..., - я ж не в рабстві, маю повне право покинути це приміщення. Маю ж?

- По-перше, я тобі сказав звертатися до мене просто Ніколас поза робочим часом і коли поряд немає колег. І що ти собі таке надумала? Ти можливо у своїй голівці нафантазувала, що я до тебе домагаюся?

- Та ні, ні..., - хоча так, так, саме на це й було схоже. Поки що без рук. Без якихось дій. Тільки слова. Та все ж... З таких наказів завжди розпочинаються сценки вісімнадцять плюс. Свого власного досвіду у мене не було, але у фільмах завжди так.

- А я думаю саме так, саме це ти й надумала, - чоловік ніби рентгеном проходиться по моїх думках, прекрасно їх читаючи й не залишаючи мені ні найменшого шансу якось викрутитися. - Запам'ятай, Кіро, цю дурню викинь зі своєї голови. Я тебе беру до себе секретаркою, але це не означає, що я роблю це задля того, щоб ти своєю дупою полірувала мій стіл, демонструючи свої принади.

- Я...я..., - я червонію від маківки до кінчиків пальців на ногах. Ось тільки якщо пальчики надійно сховані, то от моє обличчя Ніколас може прекрасно спостерігати й бачить, наскільки я збентежилася від його прямолінійності. Але й справді... Так відверто? Так прямо? Капець...

- Задля таких перформансів я б вибрав когось більш відповідного.

- Гаразд, - тримаю спокійний тон, а всередині все рве. Спочатку наречений сестри так відверто говорить, а після ще й обливає мене брудом? Адже ці його слова про "більш відповідного" це шпилька в мою адресу? Що у мене ні дупи, ні інших принад, котрими я можу зацікавити цього пана боса? Це так варто розуміти?

- І не забувай, що в мене є наречена. Якщо ти забула, то нагадаю - це твоя сестра. І мене крім неї ніхто не цікавить.

- А як зрозуміти твої слова щодо моєї футболки, і щодо того, що її варто знімати? - Якщо такий вірний своїй вибраниці, то нащо таке говорити? Пристойний чоловік не буде таке говорити іншій дівчині, маючи наречену, майбутню дружину. Отже, і не такий пристойний? І не такий вірний?

- Так я тобі скажу наступного разу, якщо ти ще раз прийдеш в цій футболці, або в чомусь подібному. Ти будеш тут працювати секретаркою. У твої обов'язки буде входити робити мені й моїм колегам та партнерам каву, записувати й дотримуватися розкладу зустрічей, слідкувати за документами. Але крім всього цього ти маєш гарно виглядати.

- Це як, без футболки? - Чому так бісить той факт, що Ніколас вже вдруге ледве не прямо обзиває мене страшилкою? Я навпаки маю радіти цьому факту, отже, він не сприймає мене ні на грам більше, ніж просто сестру своєї коханої. Бо його вчорашні вчинки говорять дещо про інше...

- Ні, у мене тут солідна компанія, а не панель з проститутками. Ти маєш виглядати сексуально, але не зухвало. Красиво, але не як дівка на трасі. Ти маєш привертати увагу клієнтів та партнерів, але не повинно скластися такого враження, що ти готова на все, аби підзаробити коштів поза робочий час. Зрозуміло?

- Так, Ніколас Олек... Ніколас, - тут же виправляюся, демонструючи, що я згідна на його умови. Вони адекватні. В них є зерно здорового глузду. Якщо я буду тут працювати секретаркою (а на більше тяжко було розраховувати при врахуванні того, що в мене поки що ні вищої освіти, ні якихось навичок), то я маю бути обличчям даної компанії. Перше враження найважливіше. І мені доручається така важлива місія складати це перше враження для потенційних клієнтів та вже стабільних партнерів.

- Ось документи, заповни їх, - кидає переді мною пару папірців, котрі не розлітаються в сторони тільки завдяки моїй реакції. Я притискаю їх до столу й вже пробігаюся очима. На перший погляд, все стандартно. Знову ж таки - у мене не великий досвід, точніше як такого взагалі немає, але тут нічого такого надзвичайного. Ініціали, дані паспорта, сімейний стан та тому подібне. - Питання будуть?

- Так, - вирішую тут же спитати найголовніше, поки я не почала все це заповнювати. Бо який сенс витрачати свій час і пасту в ручці, якщо моє головне прохання не візьметься до уваги.

- Ну, - Ніколас підбурює мене скоріше народжувати, не розуміє, якого чорта я замовкла, якщо все ж таки є що спитати. А я просто боюся водночас двох зайців не проґавити. І щоб роботи не позбутися, якої в мене по факту ще й немає, і щоб це питання не повпливало на наші майбутні родинні взаємовідносини. Все ж таки дуже скоро ми станемо ріднею, і не хочеться починати цей шлях зі скандалу.

- Я можу попросити пару зарплатень наперед? Мені дуже потрібно. А я клянуся - буду дуже відповідально ставитися до виконання своїх обов'язків й не підведу тебе.

- Можеш, - на диво, чоловік тут же згоджується, я навіть сторопіла від того, що він не питає навіщо, а головне - "а чи не очманіла я з такими проханнями?", - при одній умові...