Розділ 33

"Поїхали в агенство нерухомості, а після на авторинок. Все буде добре. Любимо тебе!"

Записку з таким приємним серцю посланням я знайшла на столику у кухні, коли дещо відійшла від розмови з Ніколасом та вмилася холодною водицею.

"Постскриптум"

На цьому слові почерк відрізнявся і я прекрасно знала, хто замінив P/S на "постскриптум"

"Вибач старому, доню. Я бовкнув зайвого. Все і справді буде добре, як писала вище мама. Я тобі обіцяю. Люблю тебе, моя маленька маківка!"

Моя маленька маківка... Як в дитинстві. Ніби мені сім років, я навчаюся їздити на велосипеді й моє навчання завершується збитими колінками та розчесаними долонями. Я ридаю, рахую себе повною нездарою, а батько гладить мене по маківці та втішає. Запевняє, що все гаразд і я й так молодець.

Ось і зараз стільки часу минуло відтоді, як мені було сім, як я все ж таки оволоділа керуванням двоколісним, батько знову підтримує мене. Навіть попри те, що йому доведеться продати свою улюблену машину, за яку він стільки часу віддавав борги, дачу, на яку ми всі разом обожнюємо їздити, все одно тато підтримує. Все одно він поряд. Наскільки ж це надає сил та впевненості в тому, що все і справді буде гаразд. Навіть в такій критичній ситуації. Навіть коли немає місця для промінчика чогось світлого та оптимістичного.

Я так повірила в те, що все буде добре, що навіть зголодніла. Попереду тяжкий день, підкріпитися не завадить.

Там десь був суп? Спробуємо його.

Дістаю контейнер з холодильника, куди напевно його поклала мама, переливаю в тарілку та ставлю в мікрохвильову піч. Якщо доля розпорядилася таким чином, що цей суп не опинився з подачі Альбіни на моїй голові, то варто його запакувати в шлунок. Хтозна, чи сестричка випадково не надумає прийти до батьків, все ж таки це і її квартира, тож збережемо мою зачіску. Заодно й перекусимо. Розставляємо пріоритети вірно.

Цікаво, а чи ніде немає датчиків на цьому контейнері? Ніякого жучка ніде не сховано?

З якого переляку я вигадала таку дурню? Та все дуже просто, тільки тарілка з супом полетіла підігріватися, як на мобільний прийшло повідомлення від Ніколаса. Можливо, без пару годин мого боса.

"Вулиця Власова, 137. Третій поверх. На вісімнадцяту. Не запізнюватися."

Невже я здалася йому такою неуважною й не дисциплінованою дівчиною, що він вже двічі наголошує на тому, щоб я не запізнювалася?

"А тебе взагалі не бентежить те, що зустріч призначена на вісімнадцяту? Коли по факту завершився робочий день? Тебе цікавить тільки те, якою він тебе вважає?"

Внутрішній голос теж не кволі питання підкидує. Над якими непогано було б задуматися, але...

- Так, привіт, - говорять, що коли тобі дзвонять під час твоєї трапези, то ці люди теж бажають поїсти. Виходить, що слідом за Ніколасом і Раміна не відмовилася б від тарілочки супчику? Теж розгулявся апетит?

- Привіт, - Раміна це моя одногрупниця, з якою я не так сильно спілкуюся, як з іншими дівчатами з моєї банди, але знаходжуся в непоганих стосунках. Та взагалі я намагаюся підтримувати з усіма адекватні відносини. Сенс сваритися з тими, з ким тобі пару років день в день зустрічатися носом до носа? - Кіра, я тебе хотіла в університеті спитати, а тебе не було, схоже ще досі відходиш від грандіозного святкування?

- Ага, типу того, - святкування реально було грандіозне, сусіди Мирона Степановича бачили сьогодні вночі такий грандіозний феєрверк, який ніколи не бачили й схоже ніколи й не побачать. Щасливі люди... Якщо зі мною більше ніколи не перетнуться.

- Ще раз вітаю, і хотіла тебе спитати - ти ж прийдеш на мою днюху в середу?

- А дівчата будуть? - Мені зараз точно не до веселощів, коли у найкращої подруги дитина в критичному стані, а я маю віддати достобіса коштів мужику за спалений дім, але ж знову таки - я не люблю псувати з людьми відносини. Ось і Раміну не хочеться ображати й казати, що ні, я проігнорую твій особливий день. Начхати.

- Та у вас якась кругова порука. Начебто одна без одної навіть на розпродаж трусів не можете сходити.

- Тобто? - Це на що натяк? Я поки що не вловлюю. Яка порука? Які труси? Раміна, ти теж була на моїй днюхі й досі від неї не відійшла?

- Я буквально пару хвилин тому подзвонила до Нати й та відразу запитала, чи ти будеш.

- І що ти сказала? - Мені так Ната і не відповіла. Ні на дзвінок, ні на смс. Загалом як і інші дівчата. Глухо.

- Та поки нічого, тебе ось набрала й питаю, чи будеш. Так що? Прийдеш?

- Звичайно, прийду, - бажання як такого взагалі немає, але дівчина не винна в тому, що я така невдачлива. - А ти могла б мені передзвонити після того, як з Натою поговориш?

- Навіщо? - Думаю, Раміна вже і не рада, що вирішила нас запросити. Ми їй так добряче мізки винесли всього за пару хвилин. Ось так і намагайся робити людям свято. Я он вже зробила, пожинаю плоди своєї широкої душі.

- Скажеш, чи вона буде, чи ні.

Хоча я підозрювала, що відповість Ната після того, як дізнається, що я буду. Тільки не могла зрозуміти логіку такої відповіді подруги...