Розділ 27

Добре, що сьогодні неділя й батьки можуть відпочити після такої надзвичайно важкої ночі в фізичному, а ще більше в емоційному плані. Хоча б рідні посплять і за себе, і за мене й відпочинуть. Саме з такими заспокійливими думками я написала записку мамі й татові, що нехай не переймаються, якщо коли прокинуться, то не знайдуть мене в ліжку. В моїй кімнаті. Та і загалом у квартирі.

Якихось двадцять хвилин тому до мене на мобільний набрав якийсь невідомий номер і я вже думала не підіймати слухавку, бо кому не спиться о сьомій ранку недільного дня, та ще й ця людина не посоромилася, а вирішила й іншу людину розбудити. Тим паче хотілося склепити нарешті повіки й віддатися сну і нехай весь світ зачекає. А потім зрозуміла, що так егоїстично вчиняти. Мені вже не десять років, я вже не маленька дитина, за яку дбають та переймаються батьки, настав час і самій вриватися в це часом ну, вже дуже нелегке життя. І добре, що я наважилася натиснути зелену кнопочку на своєму смартфоні, оскільки дзвонив пожежник, один з тих, хто гасив будинок Мирона Степановича. Дивно він, звичайно, поводився, спершу перепросивши за те, що розбудив, хоч питається навіщо було набирати, а після повідомив, що нам потрібно зустрітися. Чоловік дещо має особисто для мене. Що? Тут теж незрозуміло, бо пожежник нічого не відповів на моє питання, що він має для мене. Просто запитав, чи можу я під'їхати в центр міста, щоб власноруч повернути загублену річ господарю.

Що це може бути? Задалася я важливим питанням, щоб зайняти чимось свої думки, поки їхала в таксі. В іншому випадку могла заснути прямо там, в машині, бо сили таке враження з кожною хвилиною все більше покидали моє тіло, а голова була зіткана ніби з вати. Тільки піднеси сірничок до неї та вжух... Ні, ні, на сьогодні вистачить вжухів. Аж забагато. Подумай краще про те, що цей пожежник хотів тобі передати? Чи це, можливо, був просто привід для зустрічі? Навіщо? Така собі ідея познайомитися з дівчиною о сьомій ранку, прекрасно знаючи, яка нічка залишилася в неї за спиною і які проблеми постали перед її головою. Тож це знайомство вже приречене на провал. Тоді що?

- Доброго ранку, - я так і не допетрала, що ж за річ знаходилася наразі у власності чоловіка, добре хоч їхати було недалеко до нашого місця зустрічі, тож я не поїхала мізками. Та варто побачити пожежника, вже без його спеціальних обладунків, і видно, що він теж добряче втомлений. Чоловік...Хоча, мабуть, навіть хлопчина, був симпатичний, красиві риси обличчя, і очі хоч втомлені, але такого яскравого синього кольору. Це б зараз на море, у прохолодну водичку, а не ось це все...

- Доброго ранку, - така сама втомлена посмішка виринає на лиці пожежника, що означає те, що в нього нічка теж не заладилася. Ну, хоча якщо врахувати той факт, що він приїхав на виклик сусідів Мирона Степановича, намагався врятувати будинок мужика, а після може й ще мав якусь роботу, то зрозуміло, чому воно так виходить. - Розумію, що він у вас зовсім не добрий, але можливо хоча б ця річ трішки підніме вам настрій. Тримайте.

Я думала, що хлопець просто так стиснув пальці в кулаки, а виявилося, що він там щось тримав і це щось наразі перекочувало з його руки на мою долоню.

- Кулон, - не можу бачити себе зі сторони, але практично на сто відсотків впевнена, що якби могла це зробити, то наразі б побачила, як мої очі розширилися від здивування. Від дуже приємного й неочікуваного здивування. - Це мій улюблений кулон! Дуже дякую вам...

- Андрій, - хлопчина дуже вчасно прийшов мені на допомогу, повідомляючи своє ім'я, - дивом його побачив. Якби не сонце, яке вже сходило, то б і не помітив і так би його й викинули. А тут йду по цьому згарищу, бачу щось сяє, і ось.

- Андрію, я дуже вам дякую, дуже! Не можу словами передати, як я вам вдячна! - Не словом, а ділом, саме тому обіймаю цього пожежника, щоб хоча б малюсіньку частинку своєї подяки йому передати. Ця знахідка дуже важлива для мене. Прямо дуже. - А як ви дізналися, що це моє?

- Ну, не хочу помилитися, але власника того згорілого будинку навряд чи звати Кіра, - ніколи б не подумала, що буквально через пару годин після шаленої катастрофи, якою можна вважати спалену хату Мирона Степановича, я буду сміятися, але Андрій робить так, щоб у мене виникнули гарні емоції, які не хочеться приховувати. - Отже, це мало належати комусь з тих дівчат. Або Вам. Вам дуже підходить це красиве ім'я.

- Тобі, - поправляю хлопчину, а він нетямуще дивиться, нічого не розуміючи.

- Тобі дуже підходить це ім'я. Якщо ви не проти, Андрію, то давайте перейдемо на "ти", що скажете? - Він був дуже приємною людиною, навіть той факт, що замість того, щоб поїхати додому та відсипатися після тяжкої нічної зміни, він взяв це кулон та забажав мені його передати особисто. З рук в руки. Напевно, підозрюючи, що для мене ця річ надзвичайно важлива. Що вона може підійняти мені настрій.

- Я зовсім не проти..., - пожежник тут же замовк, ніби очікуючи, коли я повідомлю йому своє ім'я, і я вже було відкрила рота, щоб це зробити, як він продовжив, - Кіро. Все ж таки я не помилився, коли вважав, що тобі ідеально підходить таке гарне ім'я. Гарне ім'я для гарної дівчини. У твоїх батьків безсумнівно є смак.

- Дякую, я їм передам, що вони ще ті ювеліри, - і знову сміх поєднує нас двох, розтинаючи цю навколишню тишу. - Андрію, а ти дуже втомився після роботи? Хоча так, звісно, дуже втомився, що я таке питаю...

- Гарна дівчина з дуже гарним іменем має для мене пропозицію? - Хлопчина побачив, як я почала тушуватися, соромитися, тож пішов на випередження.

- Я б запропонувала тобі десь сходити посидіти в кафе, щоб хоч так віддячити за мою врятовану коштовність, але оскільки все поки що закрите, то є ідея взяти по чашечці кави в автоматі неподалік та сходити на оглядовий майданчик. Тут зовсім неподалік.

Вперше в житті я перша пропоную хлопцеві кудись сходити. І хоч це не потрібно вважати побаченням, це просто невеличка подяка Андрію за його турботу, але... Чомусь хочеться подовше затриматися та поспілкуватися з ним. Попри те, що неймовірно хочеться спати. Попри те, що на горизонті купа проблем. Цей хлопець відразу викликав до себе симпатію.